Він пройшов із друзями пішки майже 170 кілометрів, остерігаючись загарбників, щоб вийти до своїх. Йшли перші дні повномасштабного вторгнення російських окупантів. І хлопці не просто вибиралися з окупації – вони мали намір боротися з ворогом. Згодом Богдан добровільно зголосився в армію та підписав контракт із 128 Окремою гірсько-штурмовою Закарпатською бригадою Оперативного командування “Захід” Сухопутних військ Збройних Сил України. Він воює вже понад три роки.
Богданові, який нині відгукується на позивний «Батон», 30 років. До повномасштабної війни працював водієм у приватній фірмі в місті Ромни на Сумщині. Воювати не готувався, – планував і далі займатися мирною працею. А за два дні до російського вторгнення навіть купив машину – «Ладу» дев’ятої моделі. На якій встиг покататися… один день.
– …То була наворочена «дев’ятка» – сидіння від KIA, титанові диски, шкіряний салон… Я купив її в Охтирці, замовив нові дорогі речі для тюнінгу й віддав на СТО, щоб довести до досконалості. Приїхав до друга в Охтирку, а вранці 24 лютого знайомі дзвонять і кажуть: почалася війна, росіяни до міста підходять! Ми не могли в це повірити, і тут чуємо: один вибух, другий!.. І бачимо, як дві наші «бехи» заїжджають у лісопосадку й починають маскуватися. А далі на вулицю виїздить колона машин, піхота з червоними смужками. І наші БМП починають їх розносити. У тому сум’ятті ми з товаришем кидаємося в машину, росіяни відкривають вогонь у відповідь, перед нами загорівся «Volkswagen Caddy», інша машина злетіла з дороги… Якимось дивом ми вирулили звідти. Це був перший бій у Охтирці…
Сховавши машину в гаражі місцевого мешканця, Богдан пішов до товариша на квартиру, щоб перечекати. Хлопці сподівалися, що все це ось-ось закінчиться, ніхто не вірив, що почалася реальна війна.
Він був свідком, як українські воїни знищили передову рашистську ДРГ, як ліквідували групу загарбників на вантажівці… Побачив, як внаслідок обстрілу російською артилерією його машина перетворилася на купу понівеченого заліза…
Вони вирішили пробиватися до своїх. За кілька днів друзі подолали 170 кілометрів. Значну частину шляху довелося йти пішки. Так дісталися Ромнів. Богдан одразу записався в новостворене добровільне формування територіальної громади (ДФТГ), яке чергувало на блокпостах, тренувалося, але в бойових діях участі не брало. А незабаром у місто на реабілітацію після поранення приїхав його товариш, боєць штурмового підрозділу 128 Окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади з позивним Біляш.
– …І я вирішив разом із ним піти воювати. Біляш спочатку не повірив, думав, жартую. Але коли він зібрався, я теж швидко спакував усе необхідне й поїхав разом із ним. Спочатку ми прибули в Мукачево. Пригадую, як зайшли до побратимів Біляша, які лікувалися там після поранень, і він каже: «Ось, привів вам нового бійця, він підписує трирічний контракт із гірсько-штурмовою ротою». Хлопці так дивно на мене подивилися, але оцінили…
У Богдана давні проблеми зі спиною й коліном, до того ж, була пробита легеня – невдало впав на арматуру. Однак на ВЛК він приховав свої хвороби, поїхав у навчальний центр, а в травні 2023-го прибув у свій гірсько-штурмовий батальйон 128 ОГШБр на Запорізькому напрямку, де пройшов злагодження в складі штурмового відділення, який командував Володимир Шліхта, позивний «Поляк». Володимир багато років працював у Польщі, та повернувся в Україну, як тільки почалася повномасштабка. В боях Поляк виявився справжнім тигром. І дуже грамотним командиром.
Перший штурм Батона відбувся саме під командуванням Поляка. Тоді вдалося успішно атакувати ворожі позиції та звільнити село.
Пізніше було багато інших штурмів, інших небезпечних бойових завдань. Його штурмову роту кидали на найважчі напрямки, наприклад, коли треба було повернути втрачені позиції. Він навчився не боятися, виживати і перемагати.
Коли в бойових діях почали масово використовувати дрони, нашій піхоті довелося міняти тактику, призвичаюватися до нових умов. Заїжджати на позиції на техніці стало небезпечним, і хлопці серед ночі по п’ять-сім кілометрів йшли пішки, несучи на собі по 40 кілограмів боєприпасів, спорядження та провізії. Тож проблеми зі спиною й коліном Богдана загострилися, він не міг носити великі вантажі чи витягнути пораненого товариша, сам кілька разів лікувався в шпиталі. І як тільки зрозумів, що не витягує, перевівся в підрозділ БпЛА.
Спочатку працював із FPV-дронами, далі перейшов на ретранслятор: збільшує для ефпевешників робочу відстань, покращує картинку. Як колишній штурмовик, розуміє, наскільки важлива робота дронів для піхоти. Не раз бувало, що підрозділ Батона розбивав ворожі колони ще на підході до наших позицій, зберігаючи життя своїх піхотинців.
Під час одного чергового виїзду Богдан отримав поранення – поруч вибухнув ворожий FPV-дрон. Боєць потрапив на лікування в шпиталь.
– Я приїхав у нашій фірмовій футболці 128 ОГШБр. Там недалеко був військовий навчальний центр, і хлопці періодично теж потрапляли на лікування – хто з ангіною, хто ще з чимось, – не з бойовими пораненнями, а хворобами. Видно було, що молоді, зовсім «зелені». На перекурі вони звернули увагу на мою футболку й питають: «То ти зі 128 ОГШБр? Штурмовик?» Так, – відповідаю, – зі 128 ОГШБр, був штурмовиком. «Ого, – вигукує один. – Я теж хочу в 128 ОГШБр стати штурмовиком!» І я подивився на нього точно так, як колись ті поранені хлопці в Мукачевому на мене…
Однак Богдан не шкодує, що пішов до ЗСУ й обрав справжній бойовий підрозділ.
– Вважаю, правильно тоді зробив – служив у штурмовій роті, поки вистачило здоров’я. І тут, у підрозділі БпЛА, мені теж пощастило з товаришами й командирами. Коли вперше прибув сюди й представився за статутом: «Солдат такий-то, прибув на нове місце служби», – командир Ганс відповів: «У нас так – ми живемо сім’єю, тут братерство, а не статутщина». І хлопці прийняли дуже добре, ми всі близькі. Але й своїх товаришів із піхоти не забуваю, хоча дуже важко згадувати загиблих…
У Богдана є дівчина з Сумщини, яка приїхала в зону бойових дій і зняла житло, щоб бути ближче до коханого й періодично бачитися. Пара планує одружитися, а далі – стати батьками. У бійця вже є син від першого шлюбу, він зараз із матір’ю за кордоном, але з батьком постійно на зв’язку.
– Я воюю за своїх рідних, а також за всіх дітей, яким тут жити. Щоб потім, після всього, мені не було стидно перед ними…
Нещодавні варварські обстріли російськими окупантами середмістя Сум лише посилили мотивацію Батона та його побратимів знищувати загарбників, де б вони не були.
Фото відділення комунікацій 128 Окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади.
Відділ зв’язків із громадськістю
управління комунікацій Оперативного командування «Захід»
Сухопутних військ Збройних Сил України
* * *
Достойна зарплата, додатковий мільйон гривень і купа бонусів: іпотека під нуль відсотків, безкоштовна вища освіта, вільний виїзд за кордон через рік і максимальний соцпакет, – це очевидні переваги проєкту «Контракт 18 – 24». Він допоможе стати частиною легендарної 128 окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади!
Телефонуй за номером +380 50 665 6700, щоб дізнатися більше про можливості служби.
Подавай заявку онлайн на сайті 18-24.army.gov.ua або через застосунок “Резерв+”.
Творімо новітню історію України разом!
