Отак ідеш собі за звичкою центром Недригайлова, бачиш звичайних знайомих людей, знайоме приміщення автовокзалу, а тут – раз! – і в око впадає надзвичайно колоритний незнайомий персонаж. Біля зупинки маршруток стоїть справжнісінький український козак із примітним «оселедцем» на чисто поголеній голові, до того ж цей козарлюга ще й у тільняшці! Нутром відчуваю, що це – захисник України, яких я відшукую, вмовляю погодитися розповісти про себе й пишу про них матеріали для газети. І – для історії новітньої України!
Підходжу, представляюся, чесно зізнаюся, що увагу мою прикував саме «оселедець». Дядечко хитро посміхається в пишні вуса і стає ще більш схожим на запорізького козака, причому на козака-характерника, які містичним чином уникали небезпеки й були для війська своєрідними захисниками та оберегами, «щоб шаблі не брали, щоб кулі минали голівоньки наші», – як у тій пісні співається.
Вибудуваний у моїй уяві героїчний образ воїна за українську незалежність доповнило ще й давнє татуювання на долоні цього оригінального чоловіка: «За ВДВ!». Десантник? Так! Десантник, – значить, перший! ТАКИЙ завжди першим іде туди, де СПРАВЖНІ ЧОЛОВІКИ!
Зрештою, всі ці здогадки підтвердилися при знайомстві. Микола Сергійович Курсай –наш недалекий сусід із Липоводолинщини. Та зважаючи, що ми тепер усі Роменського району, то виходить – земляк. На недригайлівському автовокзалі проїздом, їде з госпіталю знову на бойові позиції.
Народився він 20 липня 1964 року в селі Русанівка. Там закінчив середню школу, строкову службу ніс у місті Болград Одеської області. Здобув військову спеціальність гранатометника. Був десантником. Після армії повернувся додому, став працювати в липоводолинській «Сільгосптехніці» газоелектрозварником. Потім за цією ж спеціальністю трудився в Русанівці, в місцевому сільгосппідприємстві. Має дружину Ніну Олександрівну та сина Андрія 1995 року народження.
Захищати Україну від москальської окупації Микола Сергійович пішов у 2015 році. Воював добровольцем на луганському напрямку більше року. Коли батальйон вийшов на ротацію, Курсай звільнився з війська.
Він вийшов із війни, але війна не вийшла з нього. Тож із початком повномасштабного вторгнення Микола Сергійович знову пішов боронити рідну землю від ворогів. 25 лютого 2022 року вийшов із дому, а 27 числа вже був на бойовому посту. Багато розповідати про службу не можна, а служить чоловік стрільцем-охоронцем у роті охорони боєприпасів.
– Миколо Сергійовичу, а розкажіть, будьте ласкаві, коли ви прийняли рішення зробити таку оригінальну зачіску?
– Ну, десь на початку двохтисячних років. З того часу й ношу «оселедець», частково підрізаю, коли дуже відростає. Для мене це своєрідний символ свободи: не хочу бути залежним, бути кріпаком, – люблю волю!
– А що для вас означає тільняшка?
– О, вона душу гріє! Вона завжди на мені. Це такий собі знак, візитна картка для десантників.
– Як і татуювання “За ВДВ!”?
– Ну, так. Це нагадування про службу, під час якої в 1982 році наколов ці слова.
– А ще якісь татуювання є чи плануєте зробити? Зараз у війську на такі речі особлива мода…
– Ні, більше нічого немає, і не планую робити, вже старий для цього. Досить того, що є.
– От що ви скажете, – ми переможемо?
– Не можу передбачити, я не провидець.
– Але ж ви вірите в перемогу?
– Звичайно! Без віри немає перемоги!
– Віри в Бога чи в якісь обереги?
– Мої обереги – хрестик і солдатський жетон, талісманів ніяких немає. Коли є час, молюся, в мене є ангел-охоронець.
– Ви так гарно говорите українською мовою. Коли прийшло розуміння про важливість мови?
– Та ще зі школи. Старався говорити правильно, грамотно. Читав багато літератури про козаків, цікавився історією української боротьби за незалежність. Так і прийшло розуміння важливості мови, розуміння того, за що воюємо.
– Ви належите до якоїсь козацької організації?
– Ні, я як кіт – сам по собі, – жартує Микола Сергійович. – Сам собі українець, сам собі козак!
– Ви маєте можливість звернутися через ЗМІ до земляків-недригайлівців. Що б ви нам сказали?
– Не опускати носа, хвіст тримати трубою, все буде бомба! – у властивій йому жартівливій манері відповів Микола Курсай.
* * *
Микола з сином Андрієм.
Козацькому роду дійсно нема переводу, нема рівні козакам, що йдуть за свободу! За незалежність України воює і «мужній» – Андрій, саме це означає його ім`я. Недавно він був у відпустці, під час якої одружився зі нареченою Лілею. Приїхав з передової лінії захисту рідної землі, рідної родини.
Бережи їх, Боже, батька й сина, всіх козаків, які йдуть за свободу!
Жанна АБАРОВСЬКА
– в рамках проєкту Сумського прес-клубу та кафедри журналістики і філології СумДУ «Герой мого часу».
