Про цю неординарну подію гомонить увесь Недригайлів і околиці. Всі радіють і переповідають тим, хто ще не знає про повернення з полону цієї дівчини. Адже в новинах Олександру Крученко представляють як глухівʹянку і мало хто в нас у курсі, що вона – недригайлівська внучка.
… Недавно я бачила Лідію Василівну Бурнос надзвичайно зажуреною й стривоженою. Вона йшла з церкви, де молилася за благополучне повернення додому внучки Саші, яка потрапила в полон до росіян. А через кілька днів прийшла ця радісна звістка про визволення – і вже Лідія Василівна зовсім інша: щаслива, з сяючою посмішкою, словоохотлива. Бог почув її молитви й прохання рідних і близьких – Саша в безпеці! Під час нашої розмови Лідія Василівна готувалася до поїздки в Київ, де внучка зараз знаходиться в реабілітаційному центрі.

Мабуть, не так багато недригайлівців знають особисто Олександру Крученко, а от її рідні досить відомі в нашому краї, бо жили й працювали тут весь час. Бабуся Лідія Василівна Бурнос до виходу на пенсію завідувала кадрами у місцевому відділенні Ощадбанку. А дідусь Володимир Андрійович – світла йому пам’ять, гарний був чоловік – працював у сфері освіти, був директором міжшкільного навчально-виробничого комбінату. Їхня донька Світлана навчалася в Глухівському педінституті, де нині й працює, в Глухові вийшла заміж. Її чоловік Сергій Іванович викладає фізкультуру в місцевому медучилищі. Донька Саша в цьому ж навчальному закладі вивчилася на медсестру й стала працювати в міській лікарні.
Як розповідає Лідія Василівна, внучка з дитинства є патріоткою України. Тож коли країна потребувала захисту, Саша як військовозобов’язана пішла на службу, уклала контракт, потім продовжила його – в січні наступного року буде вже шість років, як вона служить. Спочатку несла службу в Глухові, а потім її перевели в Маріуполь. Дуже старанна й відповідальна дівчина. Ще під час навчання в Глухівському медучилищі вступила заочно до юридичної академії імені Ярослава Мудрого в Харкові й успішно поєднувала навчання в обох закладах. Дізнавшись про це, її глухівський викладач із захопленням порадив однокурсникам брати приклад з Саші.
Так військова медсестра Олександра Крученко стала ще й юристом-міжнародником, відмінно знає історію України й добре розуміє, чому росія на нас напала. І ще краще розуміє, чому нам треба обов’язково перемогти.

Розуміють це й глухівʹяни, які мешкають у прикордонні й говорили в основному російською, а нині масово переходять на українську мову. Зять Сергій Іванович сказав Лідії Василівні: «Тещо, я теж по-українськи буду говорити, не хочу вже по-російськи».
Коли рідні запитували Сашу, чи варто продовжувати контракт, вона відповідала, що їй подобається служити, вона на гарному рахунку. Що ж, українському війську потрібні такі розумні, вмотивовані й відповідальні воїни.
В Маріуполі Олександра служила й жила, знімала квартиру. Влітку рідні приїздили до неї гостювати, покупатися в морі. Бачили різницю до початку війни 2014 року і після – розбиті будинки викликали тривогу. Думалося: а що, як гірше буде?
І гірше прийшло. 24 лютого. Багато чого зараз не можна говорити, а багато про що ми й не дізнаємося. Та коли дівчатам-військовим дозволили їхати по домівках, а чоловікам був даний наказ оборонятися, Саша не покинула своїх бойових побратимів, а добровільно пішла з ними виконувати свою військову й медичну роботу. З нею пішли ще три медсестрички – так вони вчотирьох і пройшли усі ті пекельні випробування під назвою «Азовсталь». Їм казали, що України вже немає, що Суми вже – територія росії, примушували відмовитися від українського громадянства. П’ять місяців повної невідомості… Та Саша вистояла, вірна даній самій собі обіцянці: не впадати у відчай і витримати всі випробування. В результаті чергового обміну Олександру Крученко звільнено з полону.
26-річна дівчина показала себе стійким бійцем, непереможним і незламним. Недарма ім’я Олександра означає «хоробра захисниця». Надійна, цілеспрямована, впевнена в собі й наполеглива. Коли рідні говорили, що треба б уже про влаштування особистого життя подумати, Саша відповідала: ось переможемо ворога, тоді…
Тож перемога незабаром буде обов’язково! З такими дівчатами-захисницями! З такими хлопцями- захисниками!
Нас не взяти!
Жанна АБАРОВСЬКА






