Він самотужки навчився шити взуття, розробив терморегулювальні масажні устілки, вивчив усе, що тільки можна про коноплі, а під час війни створив музей ремесел в укритті. Про Олега Земнухова і його зв’язок із Сумщиною дізналися під час престуру на Житомирщину, організованому Харківським пресклубом.
Олег Земнухов — дизайнер, педагог, і палкий прихильник народних ремесел. Він народився у селі на Житомирщині, у шкільному віці разом з батьками переїхав до Житомира. Ще маленьким любив слухати розповіді батька та бабусі про те, як раніше вирощували коноплі, як вимочували їх, пряли нитки та ткали полотно. Ці розповіді вплинули на подальший життєвий шлях хлопця. Йому цікаво стало, куди ж поділися коноплі, чи вирощують їх тепер. Він цікавився традиціями й водночас тим, що ж очікує людство у майбутньому. Олег говорить, що на становлення світогляду дуже вплинула творчість Олеся Бердника, українського письменника-фантаста, футуролога і громадського діяча.
«Мене завжди тягнуло до чогось такого прогресивного, навіть футурологічного. Коли я був старшокласником, то познайомився із письменником-фантастом Олесем Бердником. Його твори мене надихали і я їх часто перечитував. А в 1992 році зміг зустрітися з ним особисто, він тоді проводив активну громадську діяльність, збирав собори, я їздив послухати його лекції. Саме його світогляд, погляд в майбутнє став моїм фундаментом, життєвою позицією», — говорить Олег.
Після школи Олег служив у армії, а потім вступив на природничий факультет у педінституті. Однак, провчившись два роки, покинув навчання через несприйняття деяких методів тодішньої освіти. Зокрема, не зміг змиритися з тим, що треба було препарувати жаб та інших дрібних тварин. Спочатку хотів перевестися на індивідуальну форму навчання, але йому не дозволили і тоді молодий чоловік подався на вільні хліба.
«Я пішов торгувати на ринок», – пригадує Олег.
Продаючи різні товари, в тому числі і взуття, він задумався, а чому б не спробувати пошити черевики самотужки. Разом зі знайомим чоботарем спробували пошити взуття з джинсу. А потім вирішив поекспериментувати з домотканим конопляним полотном.
«Знайшли домоткану конопляну тканину зі старих запасів і почали робити. Коноплі себе гарно зарекомендували і я потім перейшов повністю на виробництво власного взуття й почав продавати його на різних ярмарках та виставках», — розповідає майстер.
Глухівські коноплі
Спробувавши шити з конопляного полотна, Олег замислився чи вирощують десь в Україні цю культуру. Почав шукати інформацію і натрапив на Глухівський інститут луб’яних культур. Там йому сказали, що займаються селекцією, а щоб вивчити особливості волокна та його переробки порадили звернутися до Київського національного університету технологій та дизайну.
«Там я познайомився з Іриною Яківною Хохловою, яка працювала в університеті займалась дослідженням коноплі та її переробкою. Я вступив до університету і почав разом з нею співпрацювати і експериментувати. Ми робили конопляне хутро, зимові чобітки на цьому хутрі, і вони чудово тримали тепло», — пригадує дизайнер.
Зв’язок з Глуховом майстер підтримує активно. З Сумщини не тільки надсилають йому конопляне волокно, а також запрошують на конференції, які проводить Інститут луб’яних культур. Олег робить доповіді, виступає в ролі ментора, демонструє свої конопляні вироби.
Ті самі глухівські коноплі.
«Промисловість луб’яних культур в Україні дуже слабо працює, – каже Олег. — Вона практично зруйнована. Але все-таки останнім часом деякі проблиски є. Зараз вже почали сіяти цю культуру по всій Україні. Глухівський інститут луб’яних культур займається селекцією, надають насіннєвий матеріал для тих, хто хоче вирощувати культуру».
За словами Олега Земнухова вирощування коноплі — це дуже перспективний та екологічний напрямок.
«Один гектар конопляних рослин — це ніби гектар лісу, за сезон вона дає стільки ж деревини, — розповідає чоловік. — З коноплі виробляється 30 тисяч видів різноманітної продукції: це і фармацевтичні, і текстильні речі, і навіть біопластик. Зараз із конопель роблять прекрасний будівельний матеріал. Все що треба це до конопельної костриці додати вапна і води. З цієї суміші роблять плити, блоки, каркасні будинки. Будинки зроблені з коноплі дозволяють зберігати тепло, вони дихають і не потрібно додаткової вентиляції. А ще і вапно, і коноплі мають антисептичні властивості, тому таким будівлям не загрожує грибок».
Конопляні берці та устілки
Олег Земнухов шиє різні види взуття з конопляного полотна: від простих повсякденних капців до вишуканих автентичних черевичків для аматорів сцени і навіть берці для військових. Для фарбування використовує тільки природні барвники, зокрема з кропиви. Майстер може пошити взуття за індивідуальним замовленням. Наприклад, для тих, кому складно підібрати готове взуття через певні фізіологічні особливості.
Ціни на пару взуття можуть коливатися від тисячі до п’ятьох тисяч гривень, в залежності від складності роботи, та кількості використаного матеріалу.
Для військових Олег пропонує конопляні берці. Звісно, це індивідуальні замовлення, а не масовий пошив, але майстер каже, що ті, хто замовляв у нього задоволені.
«До війни у мене був цех з пошиву взуття і наймані працівники. Їздив постійно на ярмарки. Зараз виробництво зменшилось. Я перейшов більше в педагогічну діяльність», — ділиться чоловік.
Одним з найвідоміших виробів Олега Земнухова є конопляні устілки для взуття.
Устілки складаються з декількох шарів.
«Основа робиться з мішковини чи брезенту, а далі йдуть три шари конопель. Всередині товстий шар, він забезпечує масажний ефект, а зверху тонша тканина. А ще всередину насипаємо полину, він виконує роль антисептика», — ділиться секретами Земнухов.
Коноплі через трубчасту структуру волокна гарно відводять вологу. Нога з такими устілками не перегрівається і менше пітніє. Коштує пара устілок 150 гривень.
«Вони — як термос, — каже Олег, — зберігають температуру тіла. Це важливо для військових, які довгий час у взутті, або, наприклад, часто замовляють рибалки, які довго ходять у гумових чоботях».
Педагогічна діяльність
У 2018 році Олег закінчив педагогічний університет. Зараз він працює вчителем трудового навчання в Житомирській спеціальній школі. Там він навчає дітей шити взуття. Тут уже використовують не коноплі, а різноманітний матеріал. Хлопчаки хвастаються кедами та черевиками, що пошили власноруч. Олег Олександрович говорить, що учні шиють не тільки для себе, а й для рідних. За рік можуть пошити декілька пар взуття.
«Ми починаємо з легших виробів: гаманці, прості сумочки , щоб навчитись робити певні операції, відпрацювати навички, а потім вже переходимо на взуття», — каже педагог.
Також Олег Земнухов захоплюється біодизайном. Він розробив програму для дітей з основ біодизайну, втілював її в центрі науково-технічної творчості, але коли почався карантин, а потім війна, то довелося згорнути діяльність.
«Зараз іде активний пошук альтернативи викопним ресурсам, зокрема нафті, — розповідає Олег Земнухов. — Біодизайнери займаються виготовленням чогось нового із різних речовин, наприклад, і залишків сільськогосподарської сировини, із різних відходів, трави. Вони вивчають гриби, дріжджі, мікроорганізми, вирощують їх спеціально для того, щоб з їх допомогою отримати нові речовини і речі. Цей дуже напрямок різноманітний у двох словах важко розповісти. Наприклад, за допомогою бактерій вирощується одяг, із грибів робиться замінник шкіри».
Олег Земнухов розповідає, що разом з учнями намагалися відтворити процес безвідходного виробництва. Наприклад, робили комбучу, на основі чайного гриба, корисний напій споживали, чаїнки не викидали, а збирали, висушували, потім перетирали і робили біопластик, бактеріальну целюлозу, біопластик тощо.
У Олега Земнухова є конопляна сорочка, комір для якої зроблений з вирощеної трави та моху. Це дизайнерська річ, яку готував для показу мод. Але є і більш практичне використання такого методу під час війни. Вирощування трави на мішковині може допомагати при маскуванні військової техніки. Олег з дітьми вирощували такі трав’яні килими, які мали попит у військових.
Також вихованці й педагоги робили маскувальні кікімори та нашоломники. Крім шматочків тканини до сітки прив’язують волокна коноплі, які по кольору схожі на суху траву.
Музей ремесел в укритті
В Житомирській спецшколі, де працює Олег Земнухов, навчаються діти з інтелектуальними порушеннями. Деякі діти відвідують уроки, а потім повертаються додому, а деякі — проживають там на пансіоні. Коли росія вторглась в Україну і школа почала готувати складське приміщення під укриття, виникла ідея створити музей.
«Приміщення нашої школи — старовинне, його побудував барон де Шодуар, як сиротинець. Коли почали облуплювати стіни, тому що тут був грибок, побачили, кладку зі старовинної цегли. Її не хотілося чимось зафарбовувати, а виникло бажання навпаки показати її всім, продемонструвати, що будівля історична», — пригадує засновник музею.
Тож в одній з кімнат укриття облаштували музей ремесел. Тут є старовинні знаряддя праці та фотографії, які демонструють, як використовували раніше той чи інший предмет. «От, наприклад, ночви, це мультифункціональна річ. На фото ми бачимо, як з них їдять. Також у ночвах замішували хліб, купали дітей», — розповідає Олег, демонструючи дерев’яні старовинні ночви і фото біля них.
Предмети для музею зносять житомиряни, дещо придбали на барахолках, дещо було в колекції Олега Земнухова.
Олег каже, що це не звичайний музей, де нічого не можна чіпати руками, тут навпаки треба все спробувати. Адже всі прядки, всі інструменти в робочому стані.
«Ми проводимо тут майстер-класи для дітей. Показуємо, як прясти нитку з волокна коноплі. Беручи участь у проєкті «Сади перемоги», учні вирощують зерно, яке обмолотять старовинним ціпом, який ми плануємо відреставрувати».
У музеї проводять вечорниці та інші заходи, залучають дітей до українських традицій, а також це безпечне місце для дозвілля під час повітряної тривоги.
Олег Земнухов також займається громадською діяльністю, він організовує різноманітні ярмарки та фестивалі. Зокрема в доковідні часи користувався популярністю фестиваль «Зоряна Україна» , який був присвячений творчості Олеся Бердника. А в планах Олега Земнухова створити екохаб, який об’єднає різних підприємців і стане драйвером у втіленні новітніх екологічних технологій.
Олена КУЩЕНКО
Фото авторки.
