До повномасштабної війни він усіма способами намагався уникнути строкової служби, а зараз почувається в закарпатському підрозділі, як у родині… Повномасштабне вторгнення він зустрів на Сумщині, виїхав із окупації і з побратимами добровільно мобілізувався в ЗСУ. Тепер молодший сержант, оператор БпЛА із позивним «Мамонт» нищить окупантів у «промислових масштабах» у складі 128 Окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади Оперативного командування «Захід»Сухопутних військ Збройних Сил України.
Станіслав народився й виріс на Сумщині всього за 30 кілометрів від кордону з рашастаном. Однак жодного разу в росії не був – не мав ні бажання, ні причини туди їздити. У лютому 2022-го «рускій мір» прийшов до нього сам: у перший же день повномасштабного вторгнення рідне село опинилося в окупації. Того дня він разом із ще п’ятьма друзями дитинства, узявши з собою двох дівчат і двох вагітних жінок, на двох легковиках виїхали на Закарпаття. Дорогою їм довелося обганяти російські військові колони, котрі, наче нескінченна залізна змія, сунули на Київ.
– Траса на Захід веде тільки одна, тому в нас не було вибору, – пригадує Станіслав ті драматичні дні. – У моїй машині нас було п’ятеро – двоє товаришів, вагітна на 9-му місяці дружина одного з них і моя дівчина, я сидів за кермом. За кілька десятків кілометрів ми наздогнали російську колону, позаду якої рухалися дві БМП із десантом на броні. Як тільки ми почали обганяти їх, один із десантників на задній БМП зняв автомат із запобіжника й навів на нас. У мене промайнула думка: ну, вс, приїхали… Я збавив швидкість і почав віддалятися, бо незрозуміло, що в них на думці. Тоді інший росіянин махнув рукою «обганяйте». Включивши поворотник, я додав газу й пішов на обгін. Та механік-водій першої БМП не зрозумів, що відбувається. Побачивши, що його обганяє один, а потім інший легковик, він різко звернув уліво на зустрічну смугу. Мені теж довелося обганяти його по узбіччю. Я був готовий, що вони зараз відкриють вогонь, але нічого – пропустили… Це був перший день війни, росіянам ще не встигли наваляти як слід, вони почувалися дуже самовпевнено, вірили, що візьмуть Київ за три дні, й могли дозволити собі зверхність і поблажливість.
Загалом дорога на Закарпаття зайняла три доби. Знайшовши житло й зареєструвавши вагітних жінок у лікарні, шестеро товаришів пішли в один із місцевих ТЦК та СП.
– До повномасштабної війни я всіма способами намагався уникнути строкової служби, але після російського вторгнення у жодного з нас не виникало сумнівів, що треба йти в ЗСУ. Хоча з шістьох тільки 21-річний Владислав підпадав під мобілізацію: на початку лютого 2022-го закінчився трьохрічний контракт, і він звільнився з армії, щоб трохи відпочити вдома. Решта п’ятеро не підпадали під мобілізацію за віком, наймолодшому з нас взагалі було лише 18. Однак, ми всі пішли добровільно й мали тільки одне прохання – щоб нас узяли в один підрозділ.
Усіх шістьох сум’ян мобілізували в 128 Окрему гірсько-штурмову Закарпатську бригаду Оперативного командування «Захід» Сухопутних військ Збройних Сил України. Через кілька днів вони вже були в зоні бойових дій на Запорізькому напрямку…
– Моє рідне село тоді ще знаходилося під окупацією й найважче було зв’язатися з рідними, що залишилися там. Вишки мобільного зв’язку росіяни відключили, і щоб додзвонитися до мене хоч на пів хвилини, тато виїжджав десь за село й піднімався на пагорб. Зараз село під українським контролем, з моїми рідними все гаразд, – говорить «Мамонт».
Спочатку шестеро товаришів служили в ремонтно-відновлювальному батальйоні, що виконує завдання на певній віддалі від лінії фронту. Однак, хлопцям хотілося більше драйву, тому, коли в бригаді створили підрозділ безпілотників, вони перевелися туди.
Уже півтора року Станіслав працює з FPV-дронами. У нього дуже багато результативних вильотів по ворожій піхоті, артилерії, техніці, складах із боєприпасами. Якось «Мамонтові» навіть вдалося пошкодити новітній російський танк Т-90М «Прорив», який зрештою відповз зализувати рани.
– Я побачив із повітря, як він їде вздовж посадки й заїжджає між кущів і дерев, щоб облаштувати бойову позицію й відкрити вогонь по нашій піхоті. Із третьої спроби дрон таки влетів у танк спереду, прямо під башту. Розумію, що ефпевішкою дуже важко завдати танку значної шкоди, але він не зробив по нашій піхоті жодного пострілу. Значить, мій виліт був вдалий.
Станіслав і сам неодноразово потрапляв під ворожий обстріл, отримав три акубаротравми (контузії).
– Один раз ворожа FPV-шка нас вирахувала і вибухнула біля укриття, другий раз арта накрила посадку, а третій – танчик обстріляв. Я в бліндажі тоді сидів, а товариш назовні готував дрони до вильоту. Снаряд із танка влетів у дерево й вибухнув за 15 метрів від нього, неймовірним чином усі осколки пішли в землю. Другий снаряд прилетів метрів за 30. Пощастило нам тоді сильно… Я не звертався до лікарів жодного разу, бо відчував, що контузії легкі…
За три роки служби «Мамонт» добре вивчив армійські порядки, особливості служби в бойовій бригаді:
– Найголовніше – познайомився тут із багатьма чудовими людьми. Я відчуваю себе в нашому підрозділі, як у родині. Навіть коли поїхав у відпустку, через кілька днів уже почало тягнути назад…
Тож досвід «Мамонта» та його п’яти побратимів із Сумщини підтверджує: молодь на війні приносить велику користь для підрозділів, у складі яких боронить Україну від окупантів. А із запровадженням програми «Контакт 18-24» умови для цієї категорії військовослужбовців стали ще кращими.
Для охочих детальніше дізнатися про умови військової служби у цьому славному бойовими традиціями військовому з’єднанні та поповнити лави сталевих воїнів у 128 ОГШБр подають контактний номер телефону: +380 68 645 6224.
Відділ зв’язків з громадськістю
управління комунікацій Оперативного командування «Захід»
Сухопутних військ Збройних Сил України.
Фото Відділення комунікацій 128 Окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади.
