Василь Бороздін родом із міста Антрацит Луганської області. Він, напевне, найактивніший із переселенців Шосткинського району і точно – найвідоміший керівник громадської організації у Шостці. Сьогодні Василь – перший переселенець в Україні, який навчається на громадського радника.
До Шостки чоловік переїхав у червні 2014-го. Останні двадцять років він займався дизайном і архітектурою. Співпало, що саме у момент активних бойових дій на Донбасі фірма «Арт Ді Лайн», де Василь трудився, отримала замовлення з Шостки. Так і переїхав, почав працювати на посаді технічного директора; про якусь там громадську діяльність навіть не думав.
Усе почалось із захисту прав мами, яку Василь перевіз до Шостки з Луганщини. Тоді зіткнувся з проблемою реєстрації і становлення її на облік у місцевому управлінні праці та соціального захисту населення. Зауважує, що з цим звертався і до місцевої влади. Там, треба віддати належне, йшли назустріч активістам. Підтримували і небайдужі шосткинці. Після такого досвіду взявся допомагати землякам-переселенцям.
– …Почав займатися цим, і виявилося, що такі випадки непоодинокі. Як людина комунікабельна, за три місяці вже багато кого знав у місті, тож до мене почали звертатися інші переселенці, – пригадує Василь.
Ми спілкуємося в офісі організації «Потрібні люди». Назва «офіс» не дуже підходить для невеликого приміщення в одному з гуртожитків міста. Ніякого «євроремонту», все облаштовано силами активістів, але дуже затишно. Навіть, не віриться, що тут була кімната для курців, обідрана, обшарпана, наскрізь просякла тютюновим димом.
Усе почалось із захисту прав мами, яку Василь перевіз до Шостки з Луганщини. Тоді зіткнувся з проблемою реєстрації і становлення її на облік у місцевому управлінні праці та соціального захисту населення. Зауважує, що з цим звертався і до місцевої влади. Там, треба віддати належне, йшли назустріч активістам. Підтримували і небайдужі шосткинці. Після такого досвіду взявся допомагати землякам-переселенцям.
– …Почав займатися цим, і виявилося, що такі випадки непоодинокі. Як людина комунікабельна, за три місяці вже багато кого знав у місті, тож до мене почали звертатися інші переселенці, – пригадує Василь.
Ми спілкуємося в офісі організації «Потрібні люди». Назва «офіс» не дуже підходить для невеликого приміщення в одному з гуртожитків міста. Ніякого «євроремонту», все облаштовано силами активістів, але дуже затишно. Навіть, не віриться, що тут була кімната для курців, обідрана, обшарпана, наскрізь просякла тютюновим димом.
–Хто підтримавВас у новій діяльності? Чи, навпаки, відмовляли від створення громадської організації?
– Організація ще молода, нам у березні виповнилося два роки. Та й я ще – молодий! Мені лише 48, – усміхається. – Знайомі справді відмовляли, говорили: «Нащо воно тобі потрібне?» Але я така людина, не можу просто сидіти, склавши руки.Зрозумів: мої земляки розгублені, їх треба інформувати, координувати. Тож узявся допомагати.
Тим більше, у Шостці доля звела мене з Оленою Ємець. Вона не лише моя дружина, вона – однодумець. Має економічну освіту, а наразі повністю займається розвитком нашої громадської організації. Ми її разом і створили. До нашої зустрічі в Олени також не було ніякого досвіду роботи у громадському секторі. Зараз вона – виконавчий директор ГО «Потрібні люди».
– Організація ще молода, нам у березні виповнилося два роки. Та й я ще – молодий! Мені лише 48, – усміхається. – Знайомі справді відмовляли, говорили: «Нащо воно тобі потрібне?» Але я така людина, не можу просто сидіти, склавши руки.Зрозумів: мої земляки розгублені, їх треба інформувати, координувати. Тож узявся допомагати.
Тим більше, у Шостці доля звела мене з Оленою Ємець. Вона не лише моя дружина, вона – однодумець. Має економічну освіту, а наразі повністю займається розвитком нашої громадської організації. Ми її разом і створили. До нашої зустрічі в Олени також не було ніякого досвіду роботи у громадському секторі. Зараз вона – виконавчий директор ГО «Потрібні люди».
Звичайно, відразу привертає увагу назва – «Потрібні люди». Звідки вона? Виявляється, спочатку назвалися російською – «Нужные люди». Але це звучало з недобрим підтекстом. А переклали українською – інша справа! «Потрібні» – у значенні «важливі» для громади; ті, які приносять користь.
– …На початку діяльності нас у команді було шестеро. Зараз залишилося четверо. Бо наші волонтери взяли участь у грантових програмах для переселенців на перенавчання і відкриття власного бізнесу і тепер опановують новий фах, розвивають власну справу. До речі, з десяти ВПО, які побажали взяти участь у проекті, семеро отримали гранти. Непоганий показник, я вважаю.
Наша організація запрошувала людей на збори, ми роз’яснювали, які можливості мають переселенці. А взагалі займаємось юридичними, соціальними, гуманітарними проблемами, хоча не маємо юридичної освіти. Просто з власного досвіду, якихось життєвих ситуацій знаємо, як законно вирішувати питання.
Наша організація запрошувала людей на збори, ми роз’яснювали, які можливості мають переселенці. А взагалі займаємось юридичними, соціальними, гуманітарними проблемами, хоча не маємо юридичної освіти. Просто з власного досвіду, якихось життєвих ситуацій знаємо, як законно вирішувати питання.
Сьогодні Василь значно просунувся на шляху правової допомоги. І раніше активно навчався, відвідував форуми активістів. Нині ж проходить підготовку громадського радника. На загальних підставах торік заповнив анкету на участь у новому проекті й опинився серед 22 обраних із понад 450 бажаючих із усієї України.
Василь Бороздін (четвертий зліва) на навчанні для громадських радників.
Хто такі громадські радники? «Це ті ж параюристи, просто назва «радник» зрозуміліша широкому загалу, – пояснює керівник Сумського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги Валентина Трошечко. – Це активні громадяни, які не мають юридичної освіти, але можуть надавати первинну правову допомогу, консультувати, координувати. Це люди, яким громада довіряє. Ми в області широко роз′яснювали це, тож громадські активісти отримали чітку мотивацію для участі в проекті Міжнародного фонду «Відродження», Координаційного центру з надання правової допомоги, Мережі правового розвитку та Української фундації правової допомоги. До речі, Сумщина стала лідером із кількості перших громадських радників: четверо з двадцяти двох набраних».
Серед них і керівник «Потрібних людей». Зараз слухачів навчають за вузькими напрямками. Василь обрав той, який йому ближчий – «Розвиток громад».
– Для мене це пріоритет, це – моє. Я у цьому, як риба у воді. Хочу, щоб усе ворушилося, крутилося, працювало і – приносило користь громаді. Вона має розвиватися, щоб бути успішною. І в ній обов′язково з′являться лідери.
– А на скільки відсотків, Ви вважаєте, переселенці інтегровані у шосткинську громаду?
– На 24 травня цього року тут зареєстровано 289 внутрішньо переміщених осіб, які отримують адресну допомогу. Можна сміливо сказати, що відсоток інтегрованих наближається до ста. Ми організовуємо заходи для дітей, виставки, наші переселенці беруть участь у тутешніх концертах. Спільно з місцевими облаштували в центрі міста клумбу за власні кошти…
– Тобто співпрацюєте з іншими організаціями? А який сьогодні громадський сектор Шосткинського району?
– Думаю, як і скрізь, громадський сектор поділений на два табори: один дійсно займається громадською діяльністю і є неприбутковим, інший сидить «на бюджеті». А це різні підходи до одних і тих же проблем. Найбільше товаришуємо з громадським об’єднанням «Захисник», яке опікуються інвалідами війни, учасниками бойових дій усіх війн та конфліктів і атовцями. А переважно – з сумськими організаціями. Наприклад, ГО «Сумське громадське коло», «Калинове гроно».
– Чого хочете досягти, які у вас плани?
– У найближчому майбутньому – взяти участь у написанні обласної програми з захисту прав переселенців. У ній мають бути враховані й соціальні аспекти ВПО. Адже за чотири роки ми вже є членами громади.
– На 24 травня цього року тут зареєстровано 289 внутрішньо переміщених осіб, які отримують адресну допомогу. Можна сміливо сказати, що відсоток інтегрованих наближається до ста. Ми організовуємо заходи для дітей, виставки, наші переселенці беруть участь у тутешніх концертах. Спільно з місцевими облаштували в центрі міста клумбу за власні кошти…
– Тобто співпрацюєте з іншими організаціями? А який сьогодні громадський сектор Шосткинського району?
– Думаю, як і скрізь, громадський сектор поділений на два табори: один дійсно займається громадською діяльністю і є неприбутковим, інший сидить «на бюджеті». А це різні підходи до одних і тих же проблем. Найбільше товаришуємо з громадським об’єднанням «Захисник», яке опікуються інвалідами війни, учасниками бойових дій усіх війн та конфліктів і атовцями. А переважно – з сумськими організаціями. Наприклад, ГО «Сумське громадське коло», «Калинове гроно».
– Чого хочете досягти, які у вас плани?
– У найближчому майбутньому – взяти участь у написанні обласної програми з захисту прав переселенців. У ній мають бути враховані й соціальні аспекти ВПО. Адже за чотири роки ми вже є членами громади.
«Василь уже реально не «переселенець», – вважає його колега по навчанню на громадського радника, представниця ГО «Сумське громадське коло» Сніжана Камінська. – Бо коли ми говоримо «Василь Бороздін», ми асоціюємо його з Шосткою. Він перейнявся проблемами міста, є активним учасником і організатором різних ініціатив».
Клумба в Шостці, облаштована ГО «Потрібні люди».
Василь Бороздін запевняє, що у Шостці сьогодні почувається комфортно.
– Тут дешеве житло і велике поле для розвитку та діяльності громадського сектору, –усміхається він. – А в першу чергу – це цікаво мені! Я – агент змін, якщо можна так сказати. Хтось же має бути прикладом для інших…
Лілія ГАФУРОВА
– Тут дешеве житло і велике поле для розвитку та діяльності громадського сектору, –усміхається він. – А в першу чергу – це цікаво мені! Я – агент змін, якщо можна так сказати. Хтось же має бути прикладом для інших…
Лілія ГАФУРОВА
