Інколи здається, що цей світ створений чоловіками і виключно для чоловіків. Чоловіки у владі, чоловіки в науці, чоловіки на ключових посадах на підприємствах… А розгляньте ще гендерний дисбаланс в оплаті праці! Він також, як ви розумієте, не на користь жінки… Сказати б: ну це ж учорашній день! Адже жінки вже довели, що готові братися за будь-яку роботу, навіть пліч-о-пліч із чоловіками боронити рідну землю. Та, попри все, жінка залишається другорядним членом суспільства.
Безальтернативність – із буквара
Прояви гендерної нерівності – скрізь. У більшості випадків вони стереотипні. Жінці можуть відмовити у працевлаштуванні тільки тому, що вона може піти в декрет. А далі – діти, як наслідок – лікарняні… Чи, скажіть, хіба у якогось відомого чоловіка в інтерв’ю запитують про те, як він усе встигає: і на роботу ходити, і вдома вправлятися? Або: яка може бути різниця між перемогою у спортивних змаганнях чоловіка й жінки? Здавалося б, жодної. Та ось Алла Шовкопляс, яка займається історичним середньовічним боєм, розповідає: чи не на всіх змаганнях у її виді спорту чоловіки за перемогу отримують грошові призи, сертифікати, подарунки. Жінки за таку ж перемогу отримують гарантовано грамоти, а от грошові призи чи сертифікати на придбання товарів якщо і пропонують, то доволі рідко, причому суми «жіночих» відзнак на порядок нижчі. Зауважмо: такий стан речей не тільки в Україні, а й за кордоном.
– Нас із дитинства годують міфами щодо ролі чоловіків і жінок. Пам’ятаєте, як нам розповідали про первісну людину? Мовляв, чоловіки ходили на полювання, а жінки берегли домашнє вогнище. І з тих пір нічого не змінилося, роль жінки – «берегти родинне вогнище». Насправді первісні люди ходили на полювання всі разом. А от вогнище берегли старі та діти, тобто ті, хто слабший, – розповідає очільниця Центру гендерної культури, директорка єдиного в Україні музею гендерної рівності, що у Харкові, Тетяна Ісаєва.
«Традиційні» ролі чоловіків і жінок стереотипно показуються й у сучасних дитячих книгах, – говорить Тетяна. Скажімо, є такі серії книг як Енциклопедія юної леді чи юного джентльмена. У них для юної леді розповідають про моду, макіяж; як доглядати за собою. При цьому автори чомусь вирішили показати, що для напрацювання постави доцільно носити книги на голові; ще – виважувати їх на руках, щоб підкачувалися плечі. Ну звісно ж, юну леді виховують зовсім не для того, щоб вона ще й читала! Далі даються кулінарні рецепти, гороскопи… І як кульмінація – весілля. І все. Леді отримала, що хотіла?
Юний джентльмен, згідно з енциклопедією, має дбати про власне здоров’я, цікавитися навколишнім світом (автомобілі, досліди з хімії, фізики), дарувати дівчині квіти та носити її портфель.
До речі, зерніть увагу, дитячі книги про весілля – з малюнками дівчат у весільних сукнях на обкладинці. А хлопці що, на весілля не приходять? Або книга «Спортсмени». На обкладинці навпаки – самі хлопці. Виявляється, у спорті дівчині робити нічого? Отак змалечку формуються стереотипи.
Та що там! Пригадую, у дитинстві у мене, втім, як і у всіх, був буквар. Врізалось у пам’ять: на сторінці з картинками професій були: вчитель, сталевар, лікар – чоловіки. І одна-єдина жінка – доярка. Отож, відповідаючи вчительці на запитання «Ким мрієш бути?», роздумувати не доводилося. Відповідь була очевидною і безальтернативною.
Натомість Тетяна Ісаєва показує шведську книгу, де тато може помити підлогу на кухні, а юна леді не просто чекає свого принца, – вона його сама рятує, нехай і уві сні, від злих драконів. І аж ніяк не мріє в результаті вийти за нього заміж, бо у неї попереду ще багато справ.
«Поруч»! Я сказав «поруч»!
Жінка має бути поруч із чоловіком і до цієї ролі її готують із дитинства. Вона повинна бути готова підставити своє плече, взяти на себе чи не всю домашню роботу, виховання дітей, – аби чоловік зміг реалізуватися. Але коли жінка забажає рівних прав, принаймні вдома, то відразу ж ризикує отримати тавро феміністки. Так сталося з Настею Мельниченко. Сьогодні вона – голова ГО «Студена», громадська активістка, ініціаторка акції #яНеБоюсьСказати й однойменної книги для підлітків. А ще – розлучена жінка, мама двох синів і «упорота» фемінстка за версією, з її слів, колишнього чоловіка.
– У нашій родині все було добре. Чоловік заробляв гроші, ходив на роботу. Я теж завжди ходила на роботу. Зароблене несла в родину, але після роботи мене ще чекали праця на кухні, прибирання, прання. На відпочинок чи просто «для себе», часу не було. Тоді я запропонувала чоловікові ділити порівну домашні обов’язки. Я ж так само ходжу на роботу, зморююсь, то чому тільки я маю продовжувати працювати вдома?
Саме після цього у родині почалися проблеми. А тут співпало, що у чоловіка почалися негаразди на роботі, урізали зарплату…
– Я сказала, що можу працювати більше, а відповідно й отримувати більше грошей. Але для цього мені потрібно і більше часу. Тобто знову почала говорити про поділ домашніх обов’язків. Утім, чоловік був категорично проти того, щоб займатися домашніми справами. Ось так, здавалося б, із нічого, наша родина розпалася, а я стала феміністкою. У суді я домоглася спільної з чоловіком опіки над дітьми. І саме завдяки розподілу обов’язків почала більше встигати.
Спотворена рівність по-українськи
Насправді таких, як Настя, небагато. Українські жінки мають схильність ставити свої права на другий план. А брак нерівності в суспільному житті компенсують вдома. Тут у більшості сімей матріархат, і чоловіки навіть не приховують, що не проти бути підкаблучниками. Бо ж таким чином звільняють себе від будь-якої домашньої відповідальності. Така собі гендерна рівність по-українськи.
– Але ж рівністю це не назвеш. Так, у нас говорять, що чоловік це голова, а жінка – шия: куди поверне…Та всю домашню роботу роблять жінки, вони доглядають за дітьми, а ще на рівні з чоловіками ходять на роботу. Тому стверджувати, що у нас є гендерна рівність хоча б у родині, я б не стала, – каже Юлія Савельєва, фахівчиня гендерного центру Сумського державного університету.
Суспільство, і українське в тому числі, зробило крок до гендерної рівності, надавши можливість не тільки жінкам, а й чоловікам іти у відпустку з догляду за дитиною. В Україні не ведуть обліку кількості чоловіків, які скористалися правом на таку відпустку до досягнення дитиною трьох років. За приблизними підрахунками громадських організацій, це орієнтовно 25 тисяч осіб, або ж 2% усіх батьків. У ЄС правом на декретну відпустку користується орієнтовно 20% чоловіків. У деяких європейських країнах, зокрема у Швеції, чоловік навіть зобов’язаний взяти таку відпустку на два місяці.
Якщо говорити про Сумщину, то в області така статистика теж не ведеться. Гучно про свою декретну відпустку заявив тільки заступник прокурора області Сергій Малюк, якого саме мали звільнити після того, як викрили на крадіжці.
Юлія Савельєва говорить, що ідеальної гендерної рівності напевно не існує. Згідно з індексом гендерного розриву, який вивів Всесвітній економічний форум, жодній країні світу досі не вдалося досягти повної гендерної рівності. Ближче всього до цього показника підійшла Ісландія, яка закрила 88% гендерного розриву. За нею йдуть Норвегія, Фінляндія, Руанда і Швеція. У першу десятку ввійшли також Нікарагуа, Словенія, Ірландія, Нова Зеландія і Філіппіни. Україна – на 61 місці. Певно, цим можна пояснити те, що наші жінки так неактивно боряться за свої права: їм і порівнювати цих прав ні з чим!
До речі, в 2017 році у світі ситуація з гендерною рівністю погіршилася. При поточних темпах, для усунення нерівності буде потрібно 100 років проти 83 у 2016 році. У сфері працевлаштування на «вирівнювання» знадобиться 217 років.
Білим по білому
«Одна з найвишуканіших форм вишивки в Україні – гладь білими нитками по білому полотну… Треба добре придивитись, щоб розгледіти це мистецтво. Побачити білий візерунок довкола витятого простору. Такою і є роль жінки в українському громадському житті й історії України…» Ця цитата з книги «Білим по білому» Марти Богачевської-Хомяк чи не найкраще ілюструє те, що робить жінка у суспільстві.
Богдана Стельмах, керівниця проекту «Ґендерний простір сучасної журналістики: від теорії до практики» констатує: за результатами моніторингу місцевих ЗМІ з’ясувалося, що цитування чи згадування жінок у газетах та інтернет-сайтах зустрічається вдвічі, а то й утричі рідше, ніж чоловіків. Найчастіше жінки коментують питання, пов’язані з економікою, медициною, освітою, тобто ті сфери, в яких жінки очолюють структурні підрозділи у різних гілках влади.
Пробити «скляну стелю»
«Скляна стеля» – це перешкода, що не існує в реальному світі; вона існує у суспільній свідомості й не дає жінкам просуватися кар’єрними сходами, мати доступ до ресурсів і рівня прийняття рішень. Першими хто повинен пробивати цю «стелю», мають бути журналісти. Зокрема докторка соціологічних наук, гендерна дослідниця Олена Стрельник впевнена, що медіа для початку можуть не відтворювати стереотипи й упередження. Зокрема, такі найпоширеніші як «жіноча» та «чоловіча» робота; необхідність «берегти чоловіків»; сприйняття жінки крізь призму її привабливості та сексуальності; типове звинувачення «сама винна»… Олена Стрельник переконана, що не поширювати подібні стереотипи нескладно, а щоб зрозуміти, стереотипний вислів це чи ні, варто застосувати «ефект дзеркала»: перевірити, чи він однаково підходить для жінок і чоловіків.
Гендерна експертка Оксана Ярош закликає також частіше використовувати фемінітиви і тим самим показувати роль жінок у суспільстві, виявляти їх.
– Суспільству важливо бачити внесок жінок і чоловіків, їх роль у тій чи іншій сфері. Якщо взяти, наприклад, сферу політики і продовжувати висвітлювати лише чоловіків у якості експертів чи героїв матеріалів, то політика і надалі буде лишатись цариною чоловіків, – говорить Оксана Ярош.
А тим часом закордонні експерти у сфері ІТ говорять, що світ скоро ввійде у «жіночу епоху». Адже цифровому століттю вже не важливо, ти чоловік чи жінка; важливо, що і як ти робиш. Можливо, українські жінки просто чекають «свого» століття?
Світлана ШОВКОПЛЯС
