З чого починається подорож? Подорож починається з ідеї. Ідея нашої подорожі до Львова прийшла в голову двом чудовим дівчатам – Ангеліні і Софії під час тренінгу з написання проектів від ГО Бюро аналізу політики.
Отримавши там порцію нових знань, мотивацію до дії, дівчата вирішили реалізувати власну мрію – побачити місто Лева, а заодно і повчитися: а) писати і реалізовувати проекти – бо то була ціль тренінгу, та ще й б) журналістській майстерності, адже Ангеліна і Софія – випускниці, які мріють у майбутньому стати журналістами. А для цього їм необхідно успішно пройти вступні випробування до ВНЗ, що без практики може бути досить складно.
Тож, визначившись із ідеєю, дівчата перейшли до її реалізації. Писали-захищали, і таки виграли проект. Збирали команду тренерів, якими стали Алла Федорина – голова Сумського прес-клубу і власний кореспондент газети «Україна молода», Анна Шевченко – журналіст і дитяча письменниця та Володимир Спасьонов – оператор сумського телеканалу ATV. Також для юних журналістів провів лекцію викладач Школи журналістики Українського католицького університету Отар Довженко. Ще – шукали бажаючих стати учасниками цієї навчальної мандрівки (до подорожі долучилися редакції шкільних газет Сумської гімназії №1 та Сумської гімназії-інтернату для талановитих і творчо обдарованих дітей, а також Ілля Сафронов – журналіст газети «Данкор»). Звісно, планували поїздку: дбали про квитки, хостел, екскурсії, складали програму мандрівки…
Нашій подорожі передувало кілька організаційних зустрічей, на яких розв’язувалися усі спірні питання та обговорювалися правила мандрівки. А за день до від’їзду Алла Федорина та Анна Шевченко провели тренінг для усіх учасників, під час якого ми розбилися на три групи і визначили ціль нашої поїздки – створення кожним учасником друкованого журналістського матеріалу, і одного відеоматеріалу від кожної групи як кінцевого продукту нашого «навчання». Щоб полегшити нам це завдання, Анна Шевченко запропонувала кілька ідей для майбутніх матеріалів, а Алла Федорина нагадала основні чинники прочитуваності журналістських творів.
День перший. Дорога до Львова.
13 травня увечері збираємося в центрі на маршрутку до Києва. Для одинадцятикласників цей день був особливим, на нього зі страхом чекали увесь рік: зранку відбулося ЗНО з історії. Тож майбутня подорож здається ще приємнішою, адже нарешті з’явилася можливість на тиждень відкинути підручники і будь-які думки про школу. В дорозі частина учасників спить, а дехто обмінюється думками й очікуваннями щодо перебігу наступних днів, обговорюють наступні пригоди. Нарешті прибуваємо в столицю, кількахвилинна паніка через те, що не можемо знайти квитки і… А, от же вони! За годину вже намагаємося розміститися у плацкарті до Львова. Кілька годин сну, ніч поступово перетворюється на сонячний ранок, і от вже чутно, як розгортаються старанно заготовані пакунки з їжею – чомусь у дорозі все завжди смачніше. А тут вже і наші гуру-тренери із завданням: до зупинки в Тернополі придумати по три ідеї для майбутніх сюжетів. Необхідність мозкового штурму згуртовує команди і скорочує запаси їжі. Подумали, обговорили, скоригували: орієнтир знайшли. Тепер можна й перепочити! Граємо в Мафію з подорожньою.
День другий. Ось він, Львів!
Нарешті омріяна зупинка. Більше половини учасників у цьому місті вперше: перші враження отримали вже на вокзалі. Тут миють підлогу на вулицях! І дуже чисто, порівняно зі столицею. Кілька хвилин очікування, під час яких одна з команд вже почала роботу над відео, і назустріч біжить Славик Журба – випускник СОГІ, який уже чотири роки навчається у Львові. Славик допомагає нам швидко знайти хостел, від якого всі просто приходять у захват! Дуже чисто, охайно, нові меблі і просторі затишні кімнати, привітна господиня, яка з нами спілкується українською, а по телефону комусь зі знайомих відповідає російською. Стереотип №1 про абсолютно україномовний Львів зруйновано!..
У наступні дні також дуже часто чуємо російську, з діалектом зустрічаємось лише в останній день, десь в глибині міста. Залишивши речі в хостелі, не витрачаємо часу і вирушаємо дивитись культурну столицю. Нашим провідником у цей день залишається Славик.
Залізли на ратушу, пройшлися по католицьким костелам і церквам, здійснили перші покупки на книжковому блошиному ринку, трохи намокли і посміялись під теплим грибним дощем. Дякуємо Славику, бо вже час повертатись у хостел – наш дім на наступні чотири ночі.
О восьмій вечора збираємось у найбільшій кімнаті на тренінг із відеомайстерності від Володимира Спасьонова. Дізнались про те, як журналіст має взаємодіяти з оператором, як правильно тримати мікрофон і підходити до співрозмовника під час бліц-опитування. Згодом приємна втома заганяє більшість учасників до теплого ліжка.
День третій. Дізнаємося більше!
У неділю продовжуємо вивчати Львів. До Славика приєднався Женя Домашин – студент-політолог із ЛНУ, а сьогодні – наш екскурсовод. Від нього дізнаємось, що величезний будинок напроти нашого хостелу раніше був «прикрашений» справжнім ураном! Слухаємо розповіді Євгена про те, як у Львові жили сотню, а то й дві, років тому і підходимо до двох невеличких озерець, розміром не більше озера на сумській Дурівщині. У цей момент я усвідомила, наскільки ж гарно у Сумах: у нас же так багато красивих водойм, і навіть поплавати є де, немає необхідності для цього виїжджати за місто. Львів’яни ж свою єдину водну артерію – річку Полтву – ще 1872 року замурували, обравши життя без комарів і прагнучи не дати шансу для розповсюдження інфекційним хворобам. Тож зараз місто фактично стоїть на воді, але вона ретельно захована під ним.
Трохи згодом, підійшовши до будівлі Львівської обласної ради, потрапляємо у табір УПА: в межах Фестивалю військових традицій і звитяги Руси-України реконструктори на цьому місці відтворюють побут січових стрільців, вояків УПА, солдатів і офіцерів Червоної армії, дивізійників «Галичини». Тут і солдати у формі, і військова техніка, і навіть вогнище, на якому вариться солдатська каша, а всіх бажаючих молодик у формі пригощає теплим узваром.
Але ж як можна бути вперше у Львові і не побачити Личаківський цвинтар? Після обіду записуємо коментарі наших експертів-екскурсоводів, на практиці відпрацьовуючи отримані учора знання, і вирушаємо туди. Вражень, звісно, дуже багато: кожен пам’ятник вартий того, аби роздивлятися його не один десяток хвилин. Цікавою знахідкою після годин блукань кладовищем у пошуках овіяного легендами гробівця Розалії та Ванди Замойських, стала братська могила руських журналістів, у якій з 1906 по 1979 було поховано 14 галицько-російських журналістів й громадських діячів.
Уже трохи стомлені, але повні бажання встигнути побачити якнайбільше, розділяємося на дві групи і йдемо далі пізнавати місто, заодно працюючи над відеоматеріалом. А увечері знову збираємося усі разом щоб дізнатися від нашого тренера – Анни Шевченко – як же можуть бути пов’язані такі, здавалося б, різні професії, як журналіст і екскурсовод.
День четвертий. То яке ж воно, телебачення?
Понеділок починається для нас екскурсією на телеканал ZIK, і знову у цьому нам посприяли «сумські львів’яни», а точніше – сумчанка Аня Журба, також випускниця СОГІ. Аня пройшла Школу Журналістики УКУ і зараз працює у цікавому антихам-проекті «Почни з себе».
У редакції телеканалу ми дізнаємося, в яких умовах працюють журналісти (офіси затишні, проте групі з 15 осіб доволі важко вміститися у настільки маленьких приміщеннях), заходимо до справжнісінької телестудії, де кожен бажаючий може на хвилинку уявити себе ведучим теленовин, а заодно зробити кілька свіжих фото «на авочку». Після відвідин ZIKу більша частина групи піднімається на гору Високий замок, аби поспостерігати панораму Львова й інших туристів, а згодом учасники знову розбрідаються містом з метою набрати відеоматеріал. Сьогодні записуємо «бліци» для однієї з команд: намагаємося дізнатись у львів’ян, що ж вони знають про місто Суми.
День п’ятий. Університети.
Оскільки наша мандрівка певною мірою профорієнтаційна, цей день ми присвячуємо відвідинам львівських університетів, а точніше Школи Журналістики УКУ й журфаку ЛНУ імені Івана Франка.
В Українському Католицькому Університеті нас люб’язно зустрічає Отар Довженко – людина, яку ми не раз цитували при підготовці доповідей на ТЮЖ, експерт «Телекритики» й викладач Школи Журналістики.
Отар влаштовує для нас оглядову екскурсію університетом, а згодом проводить мотиваційну лекцію в одній з аудиторій. Тут і історії з життя, і розповіді про УКУ та про переваги й складнощі навчання тут та роботи журналіста загалом. Думаю, наприкінці у кожного з присутніх горіли очі й з’явилося бажання за кілька років стати студентом найкращої в Україні Школи Журналістики.
Після обіду в їдальні УКУ, в набитому автобусі вирушаємо до Львівського Національного Університету. Певний контраст, звісно, відчувається ще в холі – але ж Католицький університет приватний, а в ЛНУ багато студентів навчаються за державний рахунок, тож нарікати не можна. Цікаво, до речі, що рік навчання на спеціальності «журналістика» тут і в сумському Політесі, коштує приблизно однаково. Кафедру нових медій в ЛНУ нам не показали, зате розповіли про неї багато. А також провели майстер-клас із фотографії. Зокрема, аспірантка ЛНУ Зоряна Козачок розповіла про те, що з захистом авторських прав в Україні усе ще досить складно і подарувала нашій групі книгу про журналістику.
Увечері, користуючись можливістю знову вільно побродити містом, натрапляємо на двір-музей покинутих іграшок. Якщо чесно, місце досить моторошне. Кажуть, колекція належить одному з мешканців будинку. Тут і ляльки, й плюшеві ведмедики, й дитячі брязкальця, і гойдалки – але більшість м’яких іграшок дещо вигоріли на сонці чи ж посіріли від дощів. Дивні емоції викликає дзеркало, обрізане у формі надгробку. Але ж наскільки усе фотогенічне! Після імпровізованої фотосесії вирушаємо у хостел ділитися враженнями з іншими учасниками й слухати тренінг від Алли Федорини.
День шостий. Останній.
Сьогоднішній ранок виявився доволі сумним, адже настав час пакувати валізи. Зібравшись і попрощавшись із власницею хостелу, вирушаємо на вокзал, аби заховати речі у камеру схову. Попереду ще цілий день Львову!
І в планах на сьогодні – відвідування музеїв. Зайшовши до музею скла, дізнаємось про те, що сьогодні Всесвітній день музею, тож вхід до державних музеїв – безкоштовний, що було досить приємно, адже майже всі гроші вже витрачені на запашну львівську каву і сувеніри. Також відвідали відому усім львівським туристам аптеку-музей, де нам допоміг «екскурсійний» досвід Анни Шевченко, яка розповіла багато цікавинок про ліки та про те, як їх раніше виготовляли; трохи подискутували про гомеопатію.
Вийшовши з аптеки-музею, потрапляємо під дощ, від якого ховаємось, розглядаючи старовинні прикраси в антикварному магазині, а згодом продовжуємо вивчати місто, катаючись від кінцевої до кінцевої зупинки на трамваях. Такий собі трамвай-тур: можна за короткий час побачити багато місць, куди зазвичай не ступає нога туриста. А головне – сухо! Погода, не зважаючи на те, що дощі передрікали на весь час мандрівки, підвела нас лише в останній день.
Та от вже час прощатись із містом, яке встигло за цей тиждень підкорити наші серця, і сідати у потяг. Дорога назад проходить доволі швидко, нам ще й пощастило їхати в новенькому, й, що важливо – чистому плацкарті. Зранку, перекусивши у Києві, маршруткою дістаємось рідних Сум, що зустрічають нас зливою. Перечекавши найсильніший дощ, роз’їжджаємось по домівках ділитися враженнями із рідними, рефлексувати й робити висновки, готувати нові матеріали.
Будь-яка, навіть найменша подорож змінює. Тож і ця мандрівка, думаю, залишила свій слід у думках усіх учасників.
Анна БЕЗДЕНЕЖНИХ
Матеріал створений у рамках проекту « Практична підготовка журналістів початківців до реальної професійної діяльності» за підтримки Управління молоді та спорту Сумської ОДА
