Переглядаючи в редакційних потребах минулорічні підшивки «Голосу Посулля», натрапляю на не дуже чітке чорно-біле фото симпатичної світловолосої дівчинки. Привертає увагу її якась замріяність на обличчі, а ще – розум в очах. Так, згадується, це Наталія Гончарова з Козельного. На той час учениця місцевої школи, краща учениця, переможниця олімпіад і конкурсів, учасниця знаменитих Миколаївських читань для популяризації творчості юних поетів. Різнобічно розвинена дитина, яка бралася за багато що, аби знайти серед усього того – своє…
Стало цікаво, як склалося життя Наталі зараз, через майже півтора десятиліття? На якій професійній стежці знайшла себе ця розумниця й красуня, чим живе нині й про що мріє на майбутнє?
Сучасні соціальні мережі надають надзвичайно широкі можливості знайти потрібну людину. Пошуковик видає по Сумах двох абсолютних тезок: одна Гончарова Наталія Олександрівна працює в освіті, друга – в тележурналістиці. І при уточненні даних виявляється, що це саме наша землячка з Недригайлівщини очолює нині Соціальне телебачення Сумщини! Ось аж де знайшлася наша замріяна красуня з розумними очима, ось яких висот сягнула!
Виходжу на зв’язок, отримую повну готовність контактувати – і виходить дуже приємна розмова з цікавою дівчиною, журналісткою, професіоналкою в своїй сфері та керівницею творчого колективу.
– Наталю, давайте для початку пройдемося вашою біографією, добрим словом згадаємо рідних вам людей…
– Народилася я 13 грудня 1992 року в Козельному. Росла у невеликому, напрочуд мальовничому селі. Жила “на горі”, – саме так місцеві називають маленьку вулицю, де мій батьківський дім. Мама Людмила Андріївна – соціальна робітниця Недригайлівського територіального центру соціального обслуговування. Як усі звикли називати – «сестра милосердя». Допомагає одиноким пенсіонерам у селі Саєве. Тато Олександр Леонідович – водій в АТ «Сумиобленерго». Сестричка Іринка закінчила Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого, працювала в адвокатському бюро в Києві. З 2022 року живе і працює в німецькому місті Гамбург. Бабуся Ганна Луківна Трояненко до пенсії працювала страховим агентом НАСК «ОРАНТА». Люблю свою родину, свій рідний край. Посулля – моє місце сили.
З батьками й сестрою Іриною.
– Які спогади залишила по собі ваша школа?
– Навчалася я в Козелянській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів (пізніше – Козелянський НВК). Недаремно є така мудрість: важливо навчити вчитися. Дуже пощастило мені з першою вчителькою. Раїса Іванівна Бережна знайшла підхід до кожного учня, навіть до таких непосидючих, як я. Уроки ніколи не були нудними, вона дійсно прищепила любов до знань, яка залишається й донині.
Не можу сказати, що якийсь один зі шкільних предметів мені подобався більше. Кожен педагог – особливий, кожен залишив свій слід у моїй душі. Директор школи Олександр Михайлович Мартиненко викладав фізику. Він загартував характер, привчив до дисципліни в усьому та відповідального ставлення до кожної справи. Завдяки нашому класному керівнику Вірі Миколаївні Чорнобай добре знаю українську мову. Колеги, друзі, знайомі часто кажуть, що філігранно володію словом. Вчителька математики Наталія Григорівна Мартиненко навчила не губитися в цифрах, швидко рахувати без калькулятора, а ще дала багато мудрих життєвих порад. Вчитель образотворчого мистецтва, а згодом директор школи, Олексій Петрович Забара – то мій натхненник. До малювання ніколи не мала хисту, але він наділив умінням помічати красиве в дрібницях і сприймати все з гумором. Завдяки Віктору Владиславовичу Плужнику легко можу проводити історичні паралелі між подіями минулих століть і сьогоденням. Вдячна кожному – тим, кого згадала, й тим, кого не назвала.
З однокласниками через 10 років після школи.
– А як виник у вас потяг до віршування?
– Поезією захопилася в шкільні роки. Моя бабуся Любов Іванівна, на жаль, вже покійна, писала вірші (до речі, деякі з них друкувалися в Недригайлівській «районці») – то, мабуть, від неї я й успадкувала ці здібності. Літературні Миколаївські читання, які започаткував і багато років поспіль проводив поет-земляк Микола Семенович Гриценко, для мене, як і для інших учасників, а це – переможці та лауреати районного конкурсу «Проба пера», по суті, стали творчим стартом. Залишили по собі приємні спогади. Нині – якось так складається – пишу вірші вкрай рідко. Щоправда, від початку війни, коли по кілька разів на день оголошували повітряну тривогу й доводилося по багато годин сидіти в коридорі, поезія допомогла не впасти духом. Написане в 2022-2023 роках вийшло друком у літературному альманасі «Стихія».
– Розкажіть, будь ласка, де навчалися, де працювали до етапу, пов’язаного з «СТС».
– Професію журналіста опанувала в Сумському державному університеті. Навчалася на факультеті іноземної філології та соціальних комунікацій. Перше місце роботи – сумська телерадіокомпанія «Відікон», де пройшла професійний шлях від кореспондента до головного редактора. Потім обіймала посаду журналіста новинного сайту «Трибуна Суми». Більше чотирьох років працювала прес-секретарем енергопостачальної компанії «Енера Суми». В 2023 році вирішила повернутися до телевізійного життя. Кілька місяців працювала головною директоркою програм, а в серпні минулого року очолила місцеву телекомпанію «СТС». Посада відповідальна, робота, яка вимагає багато часу і зусиль. В умовах воєнного стану тримати інформаційний фронт також дуже важливо. Організувати колектив, контролювати, що ми показуємо в ефірі; турбуватися про безпеку колег, які їдуть на зйомки в зону бойових дій, у прикордонні громади; подбати, аби створити умови для роботи під час блекаутів; сьогодні – зробити все, щоб завтра люди отримали зарплату. Бути директоркою – це не просто керувати, а й знаходити спільну мову з кожним із команди.
– Чомусь згадалося, як із десяток років тому на одних із Миколаївських читань сумський гість заходу, викладач педуніверситету Сергій П’ятаченко з гумором підмітив, що серед юних поетес такі знакові імена: Наталія Гончарова, Оксана Коваленко. Як відомо, так звали муз-натхненниць Пушкіна й Тараса Шевченка. А от цікаво, чи тепер багато людей при знайомстві реагують на ваше ім’я-прізвище у зв’язку з Пушкіним?
– Майже ніколи у людей не виникає такої асоціації. Тим більше нині, м’яко кажучи, Пушкін – непопулярна особистість.
– Та й то таке… Чи є серед ваших колег земляки з Недригайлівщини?
– Ні, серед працівників компанії уродженців нашого району немає.
– Наталю, які ваші досягнення в житті вважаєте найбільшими?
– Складно відповісти. Моя історія успіху, на мою думку, тільки починається. Звісно, певні здобутки є, але, думаю, це ще не найбільші мої досягнення. Тішить, що в компанії, де працювала раніше, з моєї ініціативи започаткували благодійні донорські акції. Колишні колеги підтримують цю традицію й досі. На моєму особистому рахунку 13 безоплатних донацій. Допомагала компонентами крові онкохворим дітям, коли почалася війна – здебільшого здаю плазму для наших захисників.
У центрі здачі крові.
Я не приписую собі особливих здобутків. Та впевнена, що прості люди з села – не такі прості, якими нас дехто вважає. Ми звикли працювати. Працювати багато і наполегливо, вперто. Знаєте, як у нас говорять, коли бачать, що ти здібний: «з тебе будуть люди». І ми доводимо, що з нас є толк!
– Прекрасні слова! Дуже значимі, повчальні й мотивуючі! Можна всім брати на озброєння. А які маєте плани на майбутнє?
– Плани? Зараз плани для всіх українців однакові: вистояти, не зламатися, перемогти! А там час покаже, куди рухатися далі.
– Згадуючи час свого шкільного дитинства, що б ви побажали нинішнім старшокласникам?
– Ніколи не опускати руки! Не впадати в розпач. Немає секрету успіху. Немає інструкції на всі випадки життя. Якщо хочеш розвиватися, треба просто йти. Треба щодня робити хоча б один крок – і це обов’язково дасть результат. Зупинишся – лінь, страхи і сумніви будуть тягнути на дно. Якщо не віриш у себе, ніхто не повірить у те, що тобі щось вдасться. Тому старшокласникам бажаю мати внутрішню силу і бути чесними з собою та іншими.
Спілкувалася Жанна АБАРОВСЬКА
Фото – з особистого архіву Наталії Гончарової.
«Сумська журналістика в особах» – спільний проєкт Сумського прес-клубу і кафедри журналістики та філології СумДУ, розпочатий із нагоди 20-річчя Сумського прес-клубу.
