Ольгерд ОЗЕМБЛО – викладач і дослідник візуальної семіотики з Варшавського університету. Він як синолог (китаєзнавець) спеціалізується на китайській мові, вивчає візуальну пропаганду, графічну лінгвістику та вплив інформаційних наративів у країнах Східної Азії. Народжений у родині дипломатів, провів дитинство між Монголією, Китаєм, країнами колишнього радянського простору, говорить кількома мовами і вивчає, як держави використовують медіа, щоб впливати на громадську думку.
Ця розмова відбулася завдяки дослідницькому проєкту Варшавського та Ягеллонського університетів Війна та пропаганда, до якого долучилася кафедра журналістики та філології СумДУ. Нижче – скорочений українськомовний виклад інтерв’ю.
Вісь росія – Китай – США: як народжуються наративи
Як лінгвіст я волію говорити про наративи та дискурс. Про те, як ту саму проблему подають по-різному залежно від точки зору, а навіть культури. Які слова вживають, як намагаються завоювати увагу звичайного інтернет-користувача у своїх країнах, а також сформувати громадську думку решти Сходу, країн, що розвиваються, Півночі та Півдня.
Якщо подивитися на лінію Китай – США – росія, у кожної з цих країн є свій усталений дискурс, який постійно відтворюється. Особливо в росії путіна та Китаї Сі, де вся політика зосереджена в руках одної людини й активно поширюється через ЗМІ та соцмережі. У США дискурс змінюється частіше – особливо після зміни президента та з огляду на деякі, справді, несподівані кроки, як торговельна війна.
У США бачимо не тільки поділ між демократичними й республіканськими медіа, а й наявність консервативних ЗМІ, які зараз перехоплюють мейнстрим. Частина з них намагається применшити конфлікт між росією та Україною, щоб зосередитися на тиску на Китай. Іноді складно зрозуміти, яка взагалі офіційна позиція Вашингтона. Це контрастує з китайською та російською системами, де все контролюється з центру – фактично однією особою, чи то Сі Цзіньпіном, чи путіним.
«Ми – друзі»: публічна єдність і приховані тріщини росії та Китаю
Щодо китайсько-російських відносин: для зовнішньої аудиторії завжди демонструють дружбу, вічне партнерство, єдність перед спільними «ворогами». Але на внутрішньому ринку Китай згадує моменти напруження з срср чи росією. Повертається тема перегляду історії Далекого Сходу. У росії це все приховують. Там медіа – від центральних до регіональних – говорять одним голосом, що було б немислимо для Заходу. Чи вони всі так думають, чи їм наказано так подавати, – складно сказати. Подекуди, наприклад, у сибірських або далекосхідних медіа для місцевої аудиторії трапляються історії про те, як китайці скуповують бізнес або ресурси. Найвідоміша – це історія про захоплення китайцями води озера Байкал. Вона навіть прозвучала на федеральному рівні, але потім її «згладили».
На місцевому рівні щось відбувається, але федеральні медіа та експерти-синологи з росії стверджують, що загрози немає, що це лише міф. Найяскравіша презентація загрози з боку Китаю була у програмі Нікіти Міхалкова на каналі «Бєсогон», де він по пунктах розповідав про можливе захоплення Далекого Сходу Китаєм. Дуже цікава програма, яку згодом видалили. Сам канал «Бєсогон» тепер заборонений на YouTube, тож знайти її складно. Але там Міхалков чітко змальовував вразливість регіону перед Китаєм. Зараз він таке не говорить – ймовірно, з’явилися нові директиви зверху. Тепер він зосереджений на боротьбі з «іноземними агентами», Заходом, Америкою. У медіа постійно мусують теми «загроз» з боку ЛГБТ, мусульман, мігрантів, а також деструктивної ролі США в Східній Європі.
Малі країни як розмінна монета: знецінення суб’єктності та ядерна риторика росії й Китаю
У китайському наративі росія постає потужною державою, яка має право на власну сферу впливу. Будь-які спроби менших країн діяти самостійно швидко знецінюються через образ «маленьких» держав, які, мовляв, не повинні багато говорити, а мають слухати «великих», здатних визначити їхнє майбутнє, так, наче велика країна це якийсь міфічний Обі-Ван Кенобі. Але насправді – це більше схоже на Дарта Вейдера чи Графа Дуку, чи як там ще…
Китай виступає у ролі «посередника миру», який просуває ідею компромісного статус-кво. Проте стабільність, на думку Пекіна, має досягатися жертвуванням інтересів слабших гравців заради великих. І росія, і Китай доповнюють цю риторику елементами ядерного шантажу, посилюючи власну вагу на міжнародній арені.
Основна відмінність між російським та китайським наративами у ставленні до війни, особливо – до ядерної. Китай цього дійсно не хоче. Ядерна тема рідко з’являється в офіційних медіа. Може, трохи частіше в соціальних мережах, але й там вона не підсилюється і не заохочується. Це дуже відрізняється від російського дискурсу, де ядерна війна і ядерна загроза – постійний елемент центральних каналів і підконтрольних соцмереж.
Історія як зброя
Сучасна росія, яка значною мірою є реформованим ядром радянського союзу, і сучасний Китай, сформований як наслідок Другої світової війни та подальшого конфлікту між комуністами й націоналістами всередині китайського суспільства, мають міцну міфологічну основу. Головна політична риторика цих країн базується на Другій світовій війні та революції.
Для росіян ключовим є театр військових дій у Європі, з дуже коротким згадуванням бойових дій проти Японії на Далекому Сході. Але найголовнішим і самозвеличуваним моментом є перемога над нацистською Німеччиною та захоплення Берліна. Коли вони говорять про Другу світову війну, вони зазвичай згадують «беремо Берлін», і часто повторюють, що сучасна Європа схожа на нацистську Німеччину, тому її потрібно «денацифікувати», так само, як зараз – Україну. І ця денацифікація, за їхнім уявленням, завершиться захопленням Берліна, Парижа та бомбардуванням Лондона. Як не дивно, британці фігурують як головні вороги, разом із німцями. Схоже, росіяни часто повторюють деякі тези самого Гітлера – певно, це випадковість.
У Китаї головні історичні наративи відрізняються. Для них важливим є опір Японії та перемога над націоналістичною партією Чан Кайші. Війна, з китайського погляду, завершилася в 1949 році, коли Чан Кайші був остаточно витіснений з материкового Китаю та заснував сучасний Тайвань. Подекуди звучить схожа риторика з російською – мовляв, росія надала «велику допомогу», і дружбу з срср часто підкреслюють у сучасній китайській пропаганді. Цю «велику дружбу» зображують як чинник відбудови китайської нації.
Проте нині ця риторика змінюється: іноді – у бік посилення ролі росії, іноді – з акцентом на зраду з боку росіян, коли вони припинили підтримку Китаю й навіть виступили проти нього. Згадують і прикордонний конфлікт, який з китайського боку подається як героїчна перемога над росіянами, що врешті поступилися деякими островами на річці. З російського боку – це болюче питання, бо срср віддав ті території без кровопролиття, але в очах російського суспільства – зрадив пам’ять полеглих.
У росії применшення загрози з боку Китаю має політичне значення – аби не лякати місцеве населення. Водночас у Китаї ідеї про «історичні китайські землі» звучать рідко в офіційних медіа, але широко поширені в соцмережах, контрольованих державою.
Пропаганда онлайн: TikTok, Little Red Book і Великий фаєрвол
Щодо ролі пропаганди, вона завжди використовує подібні інструменти: спрощення тем, широке охоплення аудиторій, яскраві образи й звукові сигнали. У ХХ столітті пропаганда використовувала нові на той час технології: у Сталіна – кіно, у Гітлера – радіо, в срср – телебачення. Нині ж основна сила – соціальні мережі.
Пропаганда через соцмережі доступна майже безконтрольно у всьому світі. Винятки – авторитарні країни як Китай та росія. У Китаї існує Великий фаєрвол – державна система, що обмежує доступ до окремих сайтів і сервісів та формує однорідну інфосферу. Використання VPN-сервісів у Китаї мінімальне – люди просто не відчувають потреби виходити за межі інфосередовища.
Китайська пропаганда – занадто прямолінійна, іноді навіть карикатурна, «північнокорейська за стилем», тому менш ефективна для західного глядача. Однак TikTok з короткими, чіткими меседжами вже працює на китайську користь серед молоді на Заході. Додаток Little Red Book та інші китайські сервіси поступово виходять на американський ринок і просувають китайські наративи.
росія краще адаптується до цієї реальності: вона поширює дезінформацію у різний спосіб, часто так, що її важко виявити. YouTube та інші західні сервіси досі працюють, тому інформаційне поле виглядає наче «різноманітним». Кремлівські наративи успішно проникають навіть у західні медіа. Важливо пам’ятати: це не лише фейкові новини, а й інтерпретації справжніх подій, подані так, щоб змінити контекст або сенс. У західних медіа це особливо ефективно, якщо їх поширюють самі західні журналісти. Приклад – Такер Карлсон, який, на мою думку, є інструментом російської пропаганди: через добір гостей, тем, і небажання спростовувати брехню.
Інформаційна гігієна
Як зміцнити інформаційну безпеку? Найкращий щит – критичне мислення. Пропаганда – це не лише вигадані новини; це й інтерпретації справжніх подій, поданих так, щоб змінити сприйняття. Я раджу дивитися на «шаблони»: якщо якийсь меседж повторюється знову і знову, а викладені факти важко перевірити – перед вами, ймовірно, пропагандистський конструкт. Один із головних принципів якого – не говорити, а бити опонента словами.
Текст для сайту «MEDIA-КОЛО» підготували
Валерія БАСОВА та Алла ЯРОВА