«Автографи серця» – так називалася творча зустріч із Валентиною Мироненко, що пройшла у обласній універсальній науковій бібліотеці. І не від однієї людини довелося почути: я відкрила для себе Валю по новому. Можу додати від себе: ніби й знала вже її як поетесу, але цього разу зрозуміла – раніше просто трішки прочинила ті двері, зараз – ніби відкрила навстіж.
Багато людей знають і звикли сприймати Валентину Степанівну як журналістку. Як авторка поезій вона для загалу відкрилася пізніше. І відкриття це було радісним – мова, образи, бачення світу – це наклалося на власне сприйняття багатьох речей.
Кажу про це не просто так: свого часу не менше 10 років вела в обласній «молодіжці» літературну сторінку. І, не нарікаючи ні на кого, посумую: чого тільки не начиталася в тій поетичній пошті… Та найприкрішим було те, що далеко не всі сприймали зауваження та поради, якою графоманією не відгонило б від незграбних рядків. Часто відповідь була типу: «Я поет, я так бачу», – і не можна було переконати, що вірші також потребують роботи над собою, вишукування найвідповіднішого слова, шліфування. Ні! – «я так написав, друкуйте!»…
Робота над словом Валентини Мироненко, її тривала поетична непублічність свідчать саме про Роботу: спочатку досягти якоїсь планки, яку поставив для себе, а потім – відкритися. Планка, як на мене, висока. Тому приємно вітати авторку з добрим урожаєм творів – а вже вісім її збірок побачили світ останніми роками, – а читачів – із можливістю прочитати щирі автографи серця.
Звичайно, на свята приходять друзі. Тож навіть у спекотний день вони не проминули можливості зустрітися з Валентиною Степанівною. Колеги-журналісти, колеги по поетичному цеху… Теплі слова «мамі Валі» принесла її колишня учениця, тепер також відома журналістка та письменниця Людмила Говійна. Були й офіційні особи – начальник відділу промоції та туризму Сумської обласної адміністрації Юрій Гладенко подякував Валентині Мироненко за її твори – як промоцію Сумщини. І хоч особа він офіційна, та слова Юрія були цілком неофіційно щирими.
А як назвати ще одного учасника, навіть гублюся: Володимир Горох як офіційна особа – директор обласної лікарні, заслужений лікар України, депутат Сумської обласної ради, прийшов до Валентини передусім як земляк-кролевець. Він наголосив, яка багата кролевецька земля традиціями, ремеслами, пам’ятками і, звісно, людьми, серед яких і Валентина Мироненко – берегиня традиційного фестивалю «Кролевецькі рушники».
Тісний зв’язок із батьківщиною підтвердили в онлайновому спілкуванні й кролевці – теж офіційні та неофіційні, та просто дружні до землячки. А присутні відчули цей зв’язок, лише заходячи до привітного залу бібліотеки, адже його прикрасили саме кролевецькі рушники. «То нові, – пояснювала Валя, – а он на столі, то ще моя прабабця робила. Зберігаємо їх у родині».
Нагадаю, на недавній творчій зустрічі в столичному Будинку письменників України Валентина Мироненко отримала раніше присвоєну їй високу нагороду: Міжнародну літературно-мистецьку премію імені Григорія Сковороди – за значний внесок у розвиток Української культури. Її вручив голова журі Михайло Шевченко.
Алла ФЕДОРИНА
