Чи впливає зміст гаманця на прагнення до свободи? Багато хто скаже: зрозуміло, що так! Про що тут говорити? Якщо тебе хтось чудово утримує (дає платню, дотацію), то на волю рватися не будеш; якщо ж ні, – хочеться змін. Проте все ж розглянемо цю нібито аксіому в розрізі роздержавлення ЗМІ.
На тренінгу для редакторів комунальних/роздержавлених видань голова Асоціації регіональної преси Сумщини, редактор газети «Білопільщина» Наталія Калініченко відзначила: «Характерним показником діяльності «пілотних» редакцій Сумської області є відсутність дотацій із державного та місцевих бюджетів». Це підтверджують і анкети, заповнені учасниками тренінгу. На запитання 1 – «Яку допомогу отримувало ваше ЗМІ від органів влади до початку роздержавлення?» та 2 – «Чи має ваше видання допомогу від органів влади у 2017 році?», відповіді розподілилися так:
«фінансова допомога»: 1 – 18%, 2 – 0;
«інша матеріальна допомога (оренда, комунальні послуги тощо)»: 1 – 18%, 2 – 9%;
«використання адмінресурсу для забезпечення накладу»: 1 – 27%, 2 – 18%;
«інше»: на перше запитання було дві відповіді – «не заважала» та «у 2016 році надали цільову дотацію на придбання паперу у розмірі 25 тисяч гривень»; на друге запитання двоє опитуваних зазначили як допомогу укладення договорів на висвітлення діяльності влади;
«не отримували жодної допомоги»: 1 – 45%, 2 – 36%.
Отже, зрозуміло: редакції не надто ощасливлювали підтримкою. Зате бувало інше. Як довелося свого часу почути від редактора-районщика на київському семінарі, для того, аби поїхати на той семінар (одноденний, суто професійний на фахові теми), редактор мала «відпроситися» персонально у голови райдержадміністрації.
Такі стосунки не могли врешті-решт не відбитися на бажанні отримати незалежність. Тим паче, що на Сумщині залежність була майже цілком моральною, а не фінансовою. Національна спілка журналістів напередодні процесу роздержавлення оприлюднила показники рівня підтримки владою комунальних видань у 2014 році.
Звичайно, були області, де геть усі комунальні ЗМІ отримували дотації: Львівська, Тернопільська, Закарпатська та Волинська. Відповідно ми обрали для порівняння чотири області, де газети отримували найменші дотації. Це – Полтавська – 47% бездотаційних видань; Рівненська – 58%; Житомирська – 69%. І – Сумщина – в самому кінці того списку: 81% бездотаційних видань.
Тобто на Сумщині мали дотації 19% газет на загальну суму 301,3 тисячі. Тим часом лідер у отриманні дотацій – Одеська область давала 87-и відсоткам своїх видань 10717,3 тисячі гривень. На другому місці за щедрістю була влада Волині, яка дотувала 83% видань на суму 5826,4 тисячі гривень. (Щоб було наочніше: на Сумщині на 1% фінансування дотованих видань припадало 15 тисяч 86 гривень, на Одещині на 1% – 123 тисячі 187 гривень).
А яким був процент дотацій у валовому доході редакцій відстежуваних наразі восьми областей? Він складав на Сумщині 2,1; Житомирщині – 3; Рівненщині – 9; Полтавщині – 18. І порівнюємо: Закарпаття – 21,5; Волинь – 21,8; Тернопільщина – 22,8; Львівщина – 45,6.
Між тим, не схоже, що рівень «підгодовування» впливав на відсоток наявності прибуткових видань у регіонах. Полтавщина мала 67% прибуткових видань; Рівненщина – 68%; Сумщина – 71%; Житомирщина – 88%. Відповідно, Тернопільщина – 89% прибуткових видань; Волинь – 79%; Закарпаття – 69%; Львівщина – 61%.
Газети, що не отримували дотацій, уже до роздержавлення навчилися виживати. Тому дещо активніше включилися у процес здобуття самостійності, що видно з кількості видань, що пішли на першу хвилю роздержавлення: Полтавщина – 40%; Сумщина – 50%; Житомирщина – 68%, Рівненщина – 70%. Відповідно: Тернопільщина – 50%; Волинь – 45%; Львівщина – 38%, Закарпаття – 7,7%.
У жодному разі не йдеться про те, що отримання дотацій – нагативна характеристика видання. Хоча статистика свідчить, що рівень отримання дотацій аж геть не впливає і на рівень накладу, а, здавалося б, це мало бути пов᾽язаним.
Загалом, писав журнал «Журналіст України», світова практика каже, що державна підтримка ЗМІ не є унікальним явищем, притаманним виключно авторитарним державам. На сучасному етапі виокремлюють такі форми державного протекціонізму щодо підтримки газет як спеціальні державні програми щодо підтримки; бюджетні субсидії; регулювання ринку, контроль за власністю, антимонопольні заходи; розміщення державного замовлення.
Як свідчать дані Сумської облдержадміністрації про фінансування комунальних ЗМІ, програму підтримки періодичного видання, розрахованою на 2016-2020 роки, задекларував лише один район – Середино-Будський. Згідно з нею, газета «Знамя труда» цього року отримає 80 тисяч гривень.
Загалом же на Сумщині видання сподіваються на угоди щодо висвітлення діяльності органів влади. Це питання – серед найсуттєвіших проблем, які називають редактори в анкетах учасників тренінгу. (У цьому списку також кадрові питання; рівень тиражу; передплатна вартість видання, яку хотілося б зберегти, але ціна послуг на друк та пошту зростає; передача майна у власність новоствореному колективу, розподіл часток; завершення процесу роздержавлення; низька платоспроможність передплатників; недостатній рекламний ринок).
Утім, про наявність та реальність угоди про висвітлення на цей рік заявили лише 54,5% учасників анкетування. Визнали, що угода є, але вважають її формальною 18%. Ще 18 сказали, що угод не мають.
За даними обласної державної адміністрації про фінансування комунальних ЗМІ станом на перше березня цього року, лише пробіл за минулий і нинішній роки є у графах навпроти газет «Рідний край» (Буринь), «Сільські горизонти» (Конотоп), «Наш край» (Липова Долина), «Новини Тростянеччини» (Тростянець). У деяких районах розгляд цього питання досі лише планується. Чотири випадки, коли мова йде не про постійну, а про разові угоди чи розрахунок за фактом виконаних робіт
Максимальна вартість такої укладеної угоди на Сумщині складає 60 тисяч гривень, які газета «Вісті Роменщини» має отримати від райдержадміністрації. На другому місці – вартість угоди з міською радою газети «Життя Лебединщини» – 50 тисяч гривень. На третьому – угода цієї ж газети із райдержадміністрацією – 49 тисяч гривень. Чи багато це? Порахуйте видатки, і зрозумієте, що ні.
Можливо, місцеві органи влади розраховують на рецидив «старої дружби» та «журналістику відданості», але час усе ж дещо змінився й до ЗМІ треба ставитися по-іншому. Чому?
Пригадую з цього приводу ситуацію багаторічної давності, проте – вже часів незалежності. Велику групу сумських журналістів повезли до Києва на звіт області у Палаці «Україна». Автобус, як те часто траплялося, був поганенький. Туди мало не запізнилися, назад – уже серед ночі – доїхали лише до Борисполя й зупинилися, бо машина зламалася. На щастя, один із чималої колони автобусів нашої області був десь позаду, і журналістів «підібрали». Їхали в ньому, звісно, дуже непоганому, представники обласної ради. І скільки «шпильок» вони відпустили у бік журналістів!.. Головне: «ці журналісти вічно десь встряють, навіть доїхати додому не можуть», – дарма, що транспорт винаймала й розподіляла саме влада.
Тоді одна дуже поважна, дуже досвідчена й дуже дружня до влади та окремих її представників колега, слухаючи це, сказала: «От дуже хочеться взяти й зробити так, щоб ніхто з журналістів нічого не написав. От просто – нічого не написав. І все, і, вважай, не було ніякого звіту області в Києві. Бо ж ніхто в самій області про це не знатиме». А реально – так…
Алла ФЕДОРИНА
Публікація здійснена за тематикою проекту «Комплексна підтримка друкованих ЗМІ різних регіонів України в процесі роздержавлення та налагодження їх самостійної діяльності» при підтримці “Українського медійного проекту» (У-Медіа), що реалізується громадською організацією Інтерньюз в Україні та фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID).
