Престур «Як проходять реформи на Сумщині», традиційно організований Харківським пресклубом, зацікавив медійників пʹяти областей України: Одеської, Дніпровської, Донецької, Полтавської та Харківської. Звичайно, долучилися до маршруту й місцеві журналісти – з Білопілля, Глухова, Тростянця та Ямполя.
Престурівські маршрути, організовані керівником проекту, координатором Харківського пресклубу Людмилою Долею, вже не вперше приводять на Сумщину. Минулого разу партнер харківʹян – Сумський пресклуб – запропонував колегам знайомство з Краснопільщиною. (Тоді на чолі з головою райдержадмінстрації Юрієм Яремчуком посадили в Краснопіллі «журналістські» дерева). Цього разу їдемо до Бездрицької сільської та Тростянецької міської громад.
Хто поїде у престур?
Престури для багатьох журналістів були і є найцікавішими медіазаходами. Але оцінити їх належно може лише той журналіст, який є справжнім професіоналом, здатним бачити, чути, взяти інформацію, а потім написати/змонтувати/донести.
Пригадую, після якоїсь поїздки, досить цікавої та пізнавальної, почала збирати матеріали її учасників для звіту. Бо ж на такий непростий захід, треба розуміти, мають бути кошти на проїзд, готель, харчування… А якщо гроші витрачаються, за них слід звітувати (се ля ві!). Матеріальним результатом такого звіту є не лише квитки чи квитанції, а й публікації, ефіри, сюжети – той «вихлоп», заради якого й організовується медіазахід. Молодий колега, який не написав нічого і до якого мусила телефонувати, здивувався: «А що, треба було й матеріал писати?». Ні, ось так просто взяли й покатали за чийсь рахунок, аби розважити! – хотілося відповісти…
Ще сумніше буває – і це тенденція останніх років, – коли є цікава тема, доречна адреса, навіть ті ж кошти на дорогу, а журналістів… не набирається. Ну для чого їм, справді, кудись їхати, якщо можна сісти до компʹютера, щось у когось скомпілювати чи й просто відверто сплагіатити, застосувати «контрал це – контрал ве» – і справа зроблена! Не треба ні з ким говорити, придумувати запитання, розбиратися в темі, потім писати… На жаль, оця моніторингова журналістика – не зовсім журналістика, а часто – й зовсім не журналістика. Тому мені приємніше згадуються такі колеги, як Аня, яка, повернувшись із організованої нашим і чернівецьким пресклубами поїздки на Буковину, спеціально зайшла після повернення, аби потиснути руку: «Найкраща моя журналістська поїздка, спасибі!» І відписалася чудово! Мабуть, тому Аня вже давно працює в Києві на відомому каналі: їй подобається її РОБОТА…
У проекту Харківського прес-клубу Media Hub Kharkiv, що відбувається за підтримки «Медійної програми в Україні», яка фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) і виконується міжнародною організацією Internews, «дефіциту кадрів» практично не буває. Нинішній етап проекту – не перший. За ці роки вже самовизначився пул колег, які люблять їздити; створена група у Фейсбуці, є контакти і звʹязки. І уявляю, як цього разу сумували наші друзі з західних областей України, яких через карантин вимушено «відлучили» від поїздок (Людо Островська, вітаю!!!). Сподіваємося на скороминучість цих складнощів і наступні зустрічі.
А тим часом Люда Доля перед посадкою до мікроавтобусу міряє температуру спеціальним приладом, роздає маски і пропонує антисептик: все актуально, все дотримано.
«Між собою ми називаємо цей проект «Реформи в Україні очима регіональних журналістів», – говорить Люда. – І це справді добра можливість побачити те позитивне, що є в регіонах і про що, за всякою «чорнухою», ми можемо просто не почути. А такі зустрічі дають якусь енергію, бо бачиш, що роблять наші люди, чого досягають. З іншого боку, певну енергію, думаю, отримують і ті, до кого ми приїздимо. Адже приємно, коли те, що ти зробив, потрібне іншим; хтось цікавиться твоїми справами, розповідає про них».
Коли зроблено з душею
У Бездрику повернули трішки не туди, а коли приїхали до сільради, сільський голова Олександр Маркін сказав: «Та я ж бачу, що якийсь автобус в інший бік їде, але не знав, що то ви».
Як бачили? – відразу зацікавилися колеги і скупчилися біля ноуту голови, де система стеження показує різні куточки села. Ось вам і приклад безпеки населеного пункту.
Тим часом Олександр Васильович пропонує екскурсію, бо у маленькій громаді є що показати: за час існування ОТГ зроблено значний вклад у розбудову та розвиток територій. Це й проведення поточних і капітальних ремонтів доріг, зокрема підʹїздної дороги до села Бездрик від траси Суми-Харків, дамби та дороги у селі Токарі. Це й відкриття нової амбулаторії загальної практики-сімейної медицини у Бездрику. Це й проведення низки капітальних ремонтів у закладах соціальної та культурної сфери, зокрема, наприклад, амбулаторії у селі Токарі та Токарівського будинку культури, який не ремонтувався та не оновлювався десятиліттями: зроблено репетиційну, роздягальну, санітарну кімнати, замінено крісла у глядацькій залі. Це й здійснення реконструкції двох шкіл і двох дитячих садочків в селах Бездрик і Токарі, де було утеплено покрівлю та стіни, замінено вікна та двері, відремонтовано електромережі та замінено світильники. Це й постійна закупівля нового навчального, комп’ютерного та мультимедійного обладнання для шкіл у рамках реалізації проекту «Нова українська школа».
Біля амбулаторії нас зустрічає виконуючий обовʹязки головного лікаря Андрій Обозний.
Хвалиться стоматологічним кабінетом, лабораторією, а передусім – самою амбулаторією, яку у Бездрику побудували з нуля. А за скільки часу, за які кошти? – запитують журналісти. Побудували за рік, витратили шість мільйонів, – розказує голова. «Як за рік? Як за шість мільйонів? – дивується одна з колег. – Та у нас чотири роки тому почали будувати, вже 25 мільйонів потратили, а ще й стіни не звели!». Ось вам ще одна тема, – вже, напевне, для журналістського розслідування.
У дитсадочку нині порожньо – діти на карантині. Але завідувачка Наталія Толстікова з задоволенням показує дитяче господарство – ошатну територію, облаштовані групи. І наголошує: це все – завдяки обʹєднанню громад. Зʹявилися кошти і місцева влада тратить їх і на маленьких мешканців.
Школа приваблює своєю яскравістю: будівля розфарбована в різні кольори. А всередині – картини на стінах, як і у дитсадочку. До речі, художників не наймали, – трудилися місцеві таланти на чолі з учителем малювання.
Начальник відділу освіти, молоді та спорту сільської ради Наталія Дудченко та директор школи Тетяна Петренко могли навіть не хвалитися: і так видно, скільки душі вкладено у облаштування закладу.
Ось поремонтували кабінет фізики. Ось, поки карантин, зробили кабінет української мови.
А ці парти – з гуманітарної допомоги швейцарців, благодійного фонду Маріанни Піфаретті.
А ось тут відпочиває група продовженого дня…
Дивлюся на підлогу, яка вочевидь не нова, але, розписана малюнками, виглядає весело і по-домашньому.
Тут є настрій. Хороший настрій. І, мабуть, це – основне враження від Бездрика. Хай так буде й далі.
Алла ФЕДОРИНА,
координатор Сумського пресклубу
