Серед воїнів, звільнених із полону в останній групі обміну, був наш земляк, який навіть не здогадувався, скільки незнайомих йому людей чекали цього звільнення.
Минулого року кращою авторкою конкурсу юних журналістів у фестивалі «Медіасвіт веде у всесвіт» від кафедри журналістики та філології СумДУ та партнера – Сумського прес-клубу стала учениця тоді шостого класу, вихованка гуртка «Інтерсвіт» КЗСОР Конотопської загальноосвітньої санаторної школи-інтернату Олександра Костюченко. Всі члени журі були зворушені її матеріалом – інтервʼю, яке дівчинка взяла у мами захисника Маріуполя, який до останнього обронявся на Азовсталі, а потім потрапив у полон.
«Медіаколо» розповідало про ту історію, яка перестала бути історією мами Стронга, його самого, а стала й історією Саші, її вчительки Ірини Романової, всього нашого фестивалю, – «#Війна як вона є. Стронг, який повинен повернутися, і Саша, яка дуже чекає цього…» http://mediakolo.sumy.ua/the-media/community/1233-viina-iak-vona-ie-stronh-iakyi-povynen-povernutysia-i-sasha-iaka-duzhe-chekaie-tsoho.html
Я згадала про Стронга, коли дивилася на Телеграм-каналах відео про прибуття звільнених із рашистської неволі. Дівчина розповідала, що була в полоні, як і її чоловік, з яким вони одружилися в дні війни і який цього дня також має повернутися з полону. І потім – кадри їх зустрічі.
Так було і в історії Стронга – про це у післяфестивальному листуванні розповіла вчителька Саші Ірина Федорівна: «…на Азовсталі Стронг перебував зі своєю коханою, щоправда, в різних бункерах. Щоб побачитися з нею, йому – пораненому, голодному, змученому – треба було йти півтори години, бо територія меткомбінату величезна… Декілька разів такі побачення ледве не коштували бійцю життя… …Легендарний командир Азова Денис Прокопенко (Редис) за законами воєнного часу зареєстрував шлюб молодят в Азовсталі, на день народження мами воїна…»
Аж учора – повідомлення від Ірини Романової: «Не можу не поділитися з Вами дивовижною новиною: 6 травня, майже через рік полону, звільнили Стронга та його дружину!!!». І докладене відео – ті ж хлопець і дівчина, яких я бачила в сюжеті, що викликав спогади про Стронга.
Знаю, що Саша минулого року з фестивального подарунку виділила кошти і купила дві чашки – Стронгу та його дружині, аби подарувати, коли вони повернуться. Запитала пані Ірину, чи чашки ще чекають. Виявляється, так. Отже, зустріч відбудеться. І слова конотопської школярки, якими вона закінчила свій твір, виявилися пророчими: «…Історія бійця Стронга дуже вразила мене. Сподіваюся, що він та його бойові побратими повернуться додому здоровими та неушкодженими. І вони обов’язково напишуть книжки і поділяться своїм досвідом з нами. Тим, хто приніс війну на українську землю, немає жодних виправдань. Бо війна – це смерть та руйнування. Війна – це каліцтва та голод. Війна це – поневіряння та хвороби. Війна – це сльози дітей та страждання матерів. Але якщо поруч з нами є захисники зі сталевою силою духа, і матусі, які постійно моляться за них, ми обов’язково вистоїмо. Ми витримаємо. Ми переможемо. Все буде Україна, друзі!»
А фото не ставлю – не знаю, чи цього хотіли б самі герої…
Алла ФЕДОРИНА
