…Ми готували новорічну передачу. Гостей було чимало, запис ішов не один день. За сценарієм вирішили використати й популярну тоді пісню на слова Юрія Левітанського: «Що відбувається в світі? – Та просто зима. – Просто зима, ви вважаєте? – Так, я вважаю…» Виконувати мав Сергій Коноз. А оскільки це була пісня-діалог, то потрібен був і жіночий голос. Чий? Ну, ведучої ж, тобто мій. Я клялася, що співати не вмію, але Сергій сказав: і не треба, все буде добре. Він співав, а я просто промовляла запитання, без співу. Проте Сергій задав ритм діалогу, трішки мене потренував, і вийшло, як казали, цілком…
…Сотні маленьких спогадів, ніби розсипана мозаїка. Здавалося б, і не пам’ятаєш вже нічого, а потім поштовх – і епізоди, ніби намагнічені, збираються докупи… Шкода, що цим поштовхом стала смерть…
У проєкті «Сумська журналістика в особах» ми розповідаємо про різні покоління, та переважно – про старші. Поспішаємо запитати у живих. Хай хтось говорить, що та, колишня, журналістика застаріла; що ті, колишні, знання та досвід уже нікому не потрібні. Думаю, ті, хто так стверджує, помиляються. Бо міняються технології, а люди – ні. Й уміння володіти лише технологіями не робить із медійника професіонала. А журналісти старших поколінь, так чи інакше, робили видання, порушували проблеми, розповідали про людей. І отією журналістикою, яка, за визначенням Анатолія Москаленка, є «людинознавством», – володіли добре…
Наш проєкт уже доводив: журналістика – це не тільки журналісти. І ми розповідаємо не тільки про «пишучих-промовляючих», а про інші професії в медіа. Думка показати звукорежисера була давно, адже звукорежисер це рівноцінний член команди, яка створює відеопродукт, – поряд із журналістом, оператором, режисером… І, звичайно, та думка була передусім про Сергія Коноза. Просто здавалося: з ним ще встигнемо поговорити – молодий, ще є час. На жаль, уже немає. Тож давайте поговоримо про нього.
Про Сергія багато написали останніми днями в соцмережах; на прохання нашого проєкту друзі/колеги прислали свої спогади й думки. З цих фейсбучних постів і листів – розповідь про талановиту людину.
Ми – про тебе, і ніби, як раніше, з тобою, Сергію.
«ВІН БУВ ГЛИБОЮ»
Ірина ПРОЦЕНКО, художниця.
Закінчила земний шлях геніальна Особистість, наш чудовий автор, Сергій Коноз.
Той, хто спілкувався з ним більше, знає його щирість, почуття гумору, глибину ідей, які він закладав у твори протягом свого життя. Для музикантів і звукорежисерів він був Глибою у фаховому підході до справи. Для друзів – чудовою людиною, з якою можна посміятись над будь-якою проблемою. Для рідних – дружини, доньки та онука завжди був радником, підтримкою та опорою.
Людина з великої літери – Сергій Коноз. Геніальний композитор, поет і тонкий поціновувач Всесвіту.
«КРАЩОГО ЗВУКОВИКА ГОДІ БУЛО Й ШУКАТИ»
Раїса СТОЯН, журналістка.
Важко й боляче говорити про Сергія Коноза в минулому часі… Понад два десятиліття я пропрацювала у редакції Сумської ОДТРК, і майже стільки ж, певне, мала чудову нагоду спілкуватися із Сергієм особисто.
Скільки ефірів відпрацьовано разом, вироблено сюжетів, передач, перебалакано-перемовлено про вічні цехові проблеми, про те, про се… Кращого звуковика годі було й шукати. І Сергій це знав, принаймні, впевнена, що відчував…
Насправді озвучення – один із найскладніших етапів телевізійного виробництва, і так, я теж боялася цих закадрових начиток.
Сергій був професіоналом, але водночас і першим слухачем, тому його реакція на твір, як і належить творчим особистостям, почасти була емоційною, бурхливою, різною, але вкрай важливою: беззаперечно – якщо робота йому сподобалася, можна було нарешті видихнути…
Тільки у Коноза я спостерігала «вищий пілотаж» у редагуванні озвучки: коли редактор заплутався чи обмовився, записуючи закадровий коментар, зазвичай звукорежисери просять перечитати кілька речень, абзац, щоб переписане не виокремлювалося за темпоритмом, інтонацією, забарвленням голосу, але для Сергія, щоб стики були комфортними, непомітними для слуху аудиторії, достатньо було перечитати коротку фразу, а то й саме слово.
Це значно економило час, ресурси, якщо йшлося про великі обсяги, хронометраж тексту.
Пишаюся й донині спільною працею над популярним свого часу телециклом «Провінція» – нариси про маленькі селища, містечка Сумщини. Сергій додав особливої шляхетності, можливо, навіть індивідуального шарму цій відеороботі, написавши до кожної рубрики (їх було щонайменше три) короткі музичні заставки. Тобто йдеться про оригінальне авторське музичне оформлення, що на той час (та й нині, власне) з огляду на ексклюзив, авторське право, дороговизну, було нереальним для обласного телебачення, для багатьох регіональних студій.
Музикант, виконавець, композитор Сергій Коноз написав музику безоплатно, закарбувавши назавжди у наших спогадах свій фірмовий стиль.
Незабутні й часи, коли у студії працювали над великою, «епічною» двадцятихвилинною передачею «Вітряні ідилії Георгія Нарбута».
Артист, який взявся виконувати дикторську функцію, був надто вимогливим до процесу аудіозапису, через що катастрофічно втрачався час, і тоді Сергій, який сидів за звуковим пультом, запропонував свою допомогу. Саме його приємним голосом можемо й дотепер слухати цю унікальну історію.
Мабуть, не лише мені, а й колегам, друзям він запам’ятається відвертим, щирим, принциповим, небайдужим до проблем близьких, знайомих. Був нетерпимиим, коли йдеться про несправедливість, фальш, лукавство. І так, в усьому був справжнім: чоловіком, батьком, другом, майстром своєї справою. Тож, природньо, не сприймав «напівтони» у взаєминах…
Світ музики для мого колеги був відрадою, озоном, диханням, всесвітом і любов’ю водночас. Ми завжди це знали й цінували.
Талановиті особистості мають безцінний привілей: мовити до нас навіть із вічності. На щастя, автор, виконавець Сергій Коноз залишив по собі вагому музичну спадщину.
Є люди, без яких аура того чи іншого міста непомітно тьмяніє. На великий смуток і прикрість, мій колега Сергій Коноз відтепер належить до цих людей…
«НЕСТАНДАРТНЕ МИСЛЕННЯ І ТВОРЧИЙ ПІДХІД»
Олександр ГВОЗДИК, працівник Сумської обласної державної телерадіокомпанії у 1994-2005 роках.
Сергія я знав за роботою на обласному телебаченні. Запам’ятався він мені як творча людина, весь час якої, навіть на роботі, здається, був зайнятий написанням власної музики. Але за це йому ніхто не дорікав. По-перше, цінили його талант, по-друге, коли була потреба в ньому як у звукорежисері, він виконував усе – ведення ефіру, підбір музики , записи інтерв’ю і т.п. – чітко, професійно і бездоганно.
Пам’ятаю, як звернувся до нього одного разу з проханням написати музику до телефільму, режисером якого я був. Хвилин 20 розповідав Сергію про що фільм і яку музику хотів би почути. Він слухав і мовчки кивав головою, хоча, схоже, в думках був десь далеко, скоріш за все, у свої музиці.
Коли прийшов час озвучувати фільм, Сергій замість так і не написаної ним музики для фільму дав послухати мені музику якоїсь відомої закордонної рок-групи, здається, це був «Pink Floyd». Я втратив мову. Адже музика 70-х років не мала жодного відношення до подій 30-40-х ХХ століття, про які розповідалось у фільмі. Переконувати Сергія в цьому часу вже не було, треба було вирушати з фільмом на фестиваль.
Тому ми спробували вставити запропонований ним музичний фрагмент у фільм. І виявилось, що саме ця музика, на наше диво, органічно лягла у тканину фільму і підкреслила напружений характер документальних кадрів тих далеких часів. Це був яскравий приклад нестандартного мислення Сергія і творчого підходу до розв’язання будь-якого завдання. Мої побоювання виявилися марними. Журі того Всеукраїнського фестивалю захоплено сприйняло наш фільм і він був показаний на центральному українському каналі УТ-1.
«ГОЛОС, ЯКИЙ ВИКЛИКАВ ТЕПЛІ ЕМОЦІЇ»
Олександр КУГУК, головний редактор обласного радіомовлення у 1999-2014 роках.
Сергій Коноз не входив до штату нашоі редакції, але був дуже прихильним до радіо і завжди охоче реагував на будь-які творчі пропозиції. Одна з таких пропозицій стосувалась нового формату подачі новин.
Справа у тому, що в цей період традиційна дикторська школа поступово втрачала свої позиції. Їй на зміну приходила модераторська манера ведення ефіру. Вона передбачала глибоку внутрішню розкутість і більш легку, невимушену подачу матеріалу. Звичайно ж, цінувався тембр голосу, який би викликав дуже теплі людські емоції.
Усім цим радійним якостям чудово відповідав Сергій Коноз. До того ж, йому неодноразово випадало подавати в ефір матеріали у парі зі своєю дружиною Тетяною, яка тоді успішно працювала на посаді ведучої радіопрограм.
Творчий дует Сергія та Тетяни Коноз неодмінно прикрашав наші радійні ефіри.
Справді, голос у нього був особливим, хоча зі звичайної розмови так не здавалося. Треба було порівнювати.У мене особливих проблем із начитками ніби й не було. Казали, що непогано інтоную. Але якось виникла ідея чергову передачу, що готувалася до дати чи до якоїсь події, дещо пафосну, начитати двома голосами: Сергія та моїм. Почитали, стали слухати. І чую: моя начитка – повна лажа, бо мій ніби нормальний голос на фоні його голосу поверхневий, плаский, ніякий. Добре, що від ідеї відмовилися, бо це був би провал.
«ВІН НАЗАВЖДИ ПРИЩЕПИВ МЕНІ ЛЮБОВ ДО ГІТАРИ, СПІВУ І МУЗИКИ»
Костянтин КАРІХ, медійник.
Весна 2004 року. Я тоді працював разом із Сергієм в Сумському обласному центрі позашкільної освіти ОЦПО та РТМ. Він – звукорежисером, я – педагогом-організатором.
У складі педагогічної делегації від Сумщини ми поїхали на Міжнародний фестиваль «Вчитель року» до Харкова. Заключна частина цього дійства – виступи педагогічних команд КВН – проходила в Харківському академічному театрі (велика мистецька споруда на вулиці Сумській). Перед початком – традиційні репетиції (чек-прогони). Майже всі команди з усіх країн і областей пісні «співають» під «плюсову» фонограму. І лише сумчани – чесно, своїми голосами під «мінус». Але цього ніхто не помітив, бо за пультом був МАЙСТЕР, справжній професіонал своєї справи Сергій Олександрович Коноз. Час від часу до звукорежисерського пульту підходили його колеги, і були шоковані, побачивши ручки фейлерів, підняті вгору.
– Це що, «мінус»? – питали вони.
Сергій, посміхаючись, прибирав голоси і в залі лунала лише мелодія. Потім знову щось «крутив» і звук ставав таким, наче в студії звукозапису після мастерінгу.
…Ще було багато цікавих історій, починаючи з 1988 року, – саме тоді я вперше почув людину, яка назавжди прищепила мені любов до гітари, співу і музики.
Дякую тобі, ВЧИТЕЛЮ…
«НАЙБІЛЬШИЙ ЙОГО ТАЛАНТ – ТАЛАТ ЛЮДЯНОСТІ»
Віктор СИРОВАТСЬКИЙ, музикант.
Вперше я зустрів Сергія Коноза в Сумському культурному центрі «Діалог» у далекому 1987 році на пісенному фестивалі. Він мене вразив як музикант.
Потім я почув Сергія по київському радіо в хіт-параді «Дванадцять мінус два». Його пісні місяцями були там на високих позиціях. Зустрічались ми нечасто, зазвичай на концертах або на обласному ТБ, де він потім працював. У воєнному 2024-му якось особливо зблизилися, багато разів зустрічались і розмовляли про все.
Він був сімейною людиною, і любов його сім’ю не полишала.
Він любив музику, жив нею. Взагалі жив творчістю.
По життю був перфекціоністом, не пробачав недбалості ні в чому, особливо в музиці. Не знав лицемірства, свої думки не причісував, та був небайдужим. Але найбільш прискіпливо й жорстко ставився до себе. Рідкісний талант спонукав його до творчості тільки найвищого ґатунку.
Та мені здається, що найбільший його талант – це талант людяності. Талант доброти, розуміння, життєлюбства…
«Любов його сім’ю не полишала»… Робоча суєта – про яку професію не кажи – часом зафарбовує будні навіть улюбленої роботу в сірий колір. Один зі світлих спогадів (от чомусь не зник він навіть через десятки років!..) – зйомки ще маленької доньки Тані та Сергія. Передача була про жінок, хотілося показати образні епізоди «росту» жінки – дитина, підліток, жінка, бабуся… Настя була отою першою представницею. Домовилися й пішли знімати під гору, вниз за меморіалом, який сумя’ни звично називали «Альоша». На нерозчищених дорогах приватного сектору потужно танув сніг і текли не кволі струмочки, а струмки. Насті вручали паперові кораблики і вона їх пускала тими «річками». Мама й тато давали поради. Сонце було сліпуче, вода блискотіла, Конози всі разом були такі красиві…
«НЕ ДОГОВОРИЛИ…»
Руслан НІКОЛЕНКО, телережисер.
Дякую тобі, друже, за те що ти був у моєму житті. Якихось 30 років… Дякую за теплі прийоми в ресторанчиках, де ти лабав. За твою творчість. Скільки всього було… програм, прямих ефірів, прямих трансляцій… Фірмової музики до телевізійних заставок, роликів, програм… Якось було підбирався рік собаки. «Сергію, є ідея, нема музики». Дістаються з залізного сейфу клавіші. 20 хвилин. Готово!..
Так і не зняли твій сольний концерт. Клятий перфекціонізм… Тепер буду жити з цим…
Та головне – спілкування! Дякую долі, що добре поспілкувались у вівторок 23-го. Що 25-го о 15-й ще переписувались. Та все одно про головне не договорили…
«ЙШЛИ НА НАЧИТКУ, ЯК У КЕЛІЮ ДО СТАРЦЯ»
Марина ФІЛЬЧЕНКО, медійниця.
Сергій завжди випромінював еталонну порядність, глибину, проникливість у професійні речі і життєві. Відчував усі тони й напівтони, фальш і дар, і чесно про це говорив. Ми казали, що йшли начитувати тексти, як у келію до старця, який в лоб скаже правду і добʼється вірної інтонації. Він вникав у наші тексти, і вони іноді виправлялися і редагувалися на ходу у нього в студії. Боже, ніби й зараз чую його голос у навушниках…
А коли я лише починала карʼєру на обласному радіо, це був проєкт «Молода хвиля», якось Сергію і Тані сказала, що хочу запросити Ігоря Касьяненка. Сергій трошки аж обурився, буцімто, чи не зарано мені запрошувати зірок такого масштабу. Поцікавився, що я слухала з Ігоревих пісень, віршів, яке враження, що відчула, про що я буду говорити…
Теж пригадую, як Сергій відкрив для себе Ігоря Касьяненка і ділився цим: такі вірші, такі пласти смислу, така глибина… Говорилося це з захопленням, із задоволенням, що є така людина, з якою йому цікаво працювати. Мабуть, це ще одна риса справжнього таланту: йому подобалися інші талановиті, він не заздрив – він тішився чужим обдаруванням.
«У НЬОГО БУЛИ ОСОБЛИВІ СТОСУНКИ З ІНСТРУМЕНТОМ»
Ігор КАСЬЯНЕНКО, поет, засновник і керівник Агентства Творчих Подій:
Земний світ покинув Сергій Коноз. Сповнений музики, яка ще далеко не вся виплеснулася з його душі на світ Божий, та любові до рідних, з купою творчих планів та надій.
Пішов несподівано. Нічим особливо фатальним до цього не хворів, з ранку все ще йшло звичним чином, потім йому стало трошки недобре, дружина Таня про всяк випадок викликала швидку, та приїхали буквально за лічені хвилини і вже на руках лікарів Сергій раптово помер…
Ми з Сергієм познайомилися у 1987 році, коли він приїхав з Києва і почав працювати у молодіжному центрі «Діалог», директором якого був Лев Скринник. Лев сам людина творча і створив відповідну атмосферу в своєму центрі, де невдовзі почали збиратися барди та рокери – вчорашні неформали, яких партія повеліла комсомолу випустити з андеграунду, направити та очолити.
У ось у всій оцій розхристаній компанії потенційних геніїв з’явився Сергій. Перше, чим він вразив, – це майстерна гра на гітарі. Ми всі тоді грали, але те, як грав Коноз, – це були якісь інші стосунки з інструментом. Так не вміли ні барди, ні рокери. До того ж Сергій волів працювати з поезією високого художнього рівня. І сам був автором цікавих текстів до своїх пісень. Це зблизило його з бардами.
А потім під час одного з наших спільних концертів-солянок Сергій підійшов до мене і сказав, що хотів би написати кілька пісень на мої вірші. Я спочатку розгубився і почав пропонувати інших поетів, але він наполіг, що хоче саме на мої. І написав. І я досі пам’ятаю своє здивування, що, виявляється, мої вірші, розраховані на три акорди в акомпанементі, можна заспівати так вишукано, знайти в них іншу приховану ритміку та акцентами вивести на світ додаткові сенси. У Сергія було унікальне музичне мислення, яке навряд чи можливо відтворити…
Так почалася наша людська і творча дружба. Потім ми ще записали пару спільних альбомів. Сергій став переможцем кількох телевізійних пісенних конкурсів – «Пісенний вернісаж», «Хіт-парад 12-2». У мене на очах у нього з’явилася дівчина Таня з чарівним сопрано, яка потім стала дружиною і народила талановиту красуню доню Настю. Коли я приходив до Конозів у гості, Таня готувала смачнючу піцу, а мала ще тоді Настя співала під супровід татової гітари й у підсумку виросла в шикарну співачку з фірмовим неповторним вокалом.
А потім Настя вийшла заміж і народила хлопчика Ваню, для і про якого Сергій теж написав цикл пісень. А взагалі він створював пісні та музику не тільки для власних творчих проєктів, а й для різноманітних музичних і драматичних колективів. Дві його недавні великі роботи – музика для вистав сумського театру для дітей та юнацтва.
Останній раз ми зустрілися з Сергієм приблизно півтора-два місяці тому в парку, де гуляли з онуками. Розмовляли тоді про те, що іншим людям, особливо близьким, від нас потрібно лише одне – тепло любові й терпіння у сприйнятті наших недоліків. Ми розмовляли, а Ваня так довірливо та ніжно притулявся до дідуся, відчуваючи себе в його обіймах в абсолютному комфорті та безпеці…
«НАМ ПРОСТО ПОЩАСТИЛО З НИМ ПРАЦЮВАТИ»
Світлана МАХОНЬКО, СЕО просвітницької платформи «UAHeritage», співзасновниця ГО «Спадщина: UA» (додам: тоді – дружина режисера обласного ТБ Олександра Махонька).
Стрічка принесла важку звістку з Сум. Пішов у засвіти Сергій Коноз – звукач-віртуоз, оранжувальник, автор пісенних текстів, витончений сіроокий красень, елегантний гітарист і композитор. Небагатослівна людина з якою ми, Махоньки, пропрацювали з десяток років на Сумській ДТРК у її найзірковішу добу. І пробачте мені цю впевненість ті, хто був після.
Сергіїв уроджений смак і тактовне ставлення до колег-творців гарантували безпомилкове втілення всіх наших забаганок. Насправді він був перфекціоністом у своєму «звуковому ремеслі», а нам усім просто пощастило працювати у тандемі з музикантом й звуковиком такого рівня.
Несподівана смерть знайомих, з якими випитий не один келих і втілено не один проєкт, завжди шокує. Як так? І хоча в умовах буття на Землі чітко прописано, що матеріальне – не вічне, його відхід болить.
…Сашко знімає берці. Я переповідаю прочитану сумну звістку. Згадуємо дружину Таню, так само талановиту у співах доньку, і онука, яким жити з фізичним відчуттям, що Сергія немає. Тішить, що такі як Коноз безслідно не щезають. Нам лишилися нічні розмови і його пісні. Його з Сашком кліпи і мої юнацькі спогади: про шкільний випускний вечір, на який просунуте керівництво запросило відомий гурт сумського «Монологу», та про не менш яскраві дівочі вечори/ночі з друзями, лейтмотивом яких був Сергіїв вокал. Це так класно і щемливо, що світлом свого таланту він багато чого відтінив у швидкоплинному земному житті…
Цілком може бути, що сумський «журфак» започаткує якийсь конкурс імені Сергія Коноза, і тоді історія його звукової майстерності набуде ще більшого сенсу і сталої пам’яті.
Досі зберігаю у загашниках VHS касету із аматорським записом, зробленим кимось у апаратній Петропавлівської, 125 під час нічного прямого ефіру. За звуковим пультом, посеред не завжди передбачуваного телевізійного двіжу, врівноважений Сергій. А ще на касеті зберіглася заставка ще тієї, зіркової студії ТБ зразка 1994 року, коли геніальний задум + майстерність рук + музичний фрагмент авторства Сержа + голос Тані Коноз = довгий час справляли враження професійної електронної ЗСТ.
Аби не бути голослівною, пошукаю спосіб передати запис Аллі Федорині. Такі записи, краще оцифровані, мають лишатися у якомусь музеї медіа, якщо такий існує. А поки ще однією людиною з тієї телевізійної тусовки стало менше…
«ЦЕ ЛЮДИНА ІНШОЇ ЕПОХИ»
Олена БУРНОС, журналістка.
Заходиш у стрічку фб, а там новина, що Сергія Коноза вже немає поряд з нами…
Не те, щоб ми були близькими колегами чи друзями. Ні. Але я щиро захоплювалася талантом цієї людини. Коли знайшла відносно нові та старі відео на YouTube, де він виконує пісні, вкотре переконалася у його неперевершеності. Дозволю собі сказати, що саме таке виконання ми навряд чи ще від когось почуємо. Це людина іншої епохи.
Слухайте Сергія – https://www.youtube.com/watch?v=uB_AWXkJ-7c
…Збираю в одне розповіді про Сергія Коноза… Насправді їх могло бути значно більше – всіх не вмістити…
Як музикант, співак, він був на видноті. Як звукорежисер – за кадром. Але водночас – у кадрі, бо без його музики, відчуття, думки та майстерності наші журналістські продукти не досягали б того рівня, який здобували.
Ми не прощаємося, бо Сергій Коноз – це музика. А музика вічна.
«Сумська журналістика в особах» – спільний проєкт Сумського прес-клубу і кафедри журналістики та філології СумДУ, розпочатий із нагоди 20-річчя Сумського прес-клубу.
