Стати професійним військовим – це була свідома, осмислена ідея, яка зародилась у 2014-му, коли почалася російсько-українська війна. Тоді його батько загинув на фронті. Він не був кадровим військовим. Стояв на Майдані під час розстрілів, після анексії Криму пішов добровольцем. 20 серпня загинув під Георгіївкою, провоювавши 24 дні. Йому, командиру машини, під час артобстрілу влучив у скроню уламок…
Тоді він був ще дитиною. А коли у 2019 році сповнилося 15, вступив до Київського військового ліцею імені Івана Богуна. Дякує мамі: спочатку вона була проти такої ідеї, але зрештою підтримала його вибір. Далі – чотири роки навчання в Національній академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. За успішністю в рейтингу випускників він був чотирнадцятим із 116 курсантів, і це дало йому право обирати військову частину. Для молодого офіцера нею стала 44 Окрема артилерійська бригада імені гетьмана Данила Апостола Оперативного командування «Захід» Сухопутних військ Збройних Сил України.
У рамках проєкту «Героям слава» комунікаційники з’єднання розповіли про життєвий і бойовий шлях старшого офіцера батареї, уродженця міста Моршин Львівської області.
Нині його кличуть Шомпол, і сьогодні він займає посаду старшого офіцера батареї. Зона відповідальності – технічний стан гармат, координація стрільби. Фактично, він – перший заступник командира батареї: від загальних завдань до роботи з матеріальною базою, від коригування вогню до ухвалення рішень у критичних ситуаціях.
– Я потрапив у дуже злагоджений підрозділ, хлопці допомогли швидко все освоїти: менше бюрократії – більше бойової роботи.
Команда Шомпола діє 24/7, гармати відпрацьовують у режимі максимуму, допоки дозволяє ресурс.
– У порівнянні з радянськими гарматами, наша М-777 – це небо і земля. Вона легша, точніша, маневреніша. Але, водночас, вразливіша. Американці її створили, враховуючи війну, де ворог не відповідає одразу.
Тож головне – враховувати всі загрози. FPV-дрони, «Орлани»… Кожне переміщення є ризиком, бо гармата може стати мішенню. Та, не зважаючи на постійну небезпеку, підрозділ, у який він потрапив, за місяць знищив 60 артилерійських установок противника на Запорізькому напрямку.
Мамі він казав, що далеко в тилу. Насправді хлопці були за 4500 метрів від «нуля». А згодом заходили ще глибше…
Головна робота – це злагодженість розрахунку. Постріл – лише один із його обов’язків. Особистий настріл, за його коригуванням, – 3500 снарядів. Тобто знищена ворожа техніка, уражені щонайменше двох тисяч живої сили. Шомпол припускає, що половина з них уже – «на концерті кобзона».
Він пригадує своє бойове хрещення. Ніч. Гуркіт танкових пострілів. Це були перші дні, перші обстріли. Доти йому не доводилося опинятися під вогнем.
– …Прилітає перший снаряд. Комбат каже: «Спокійно, це далеко. Підуть осколки – підемо в підвал».
Тоді командир власним прикладом показав новачку, як правильно оцінювати обстановку: холодний спокій, відсутність паніки, виваженість, чіткий розрахунок.
– Три ночі не міг спати, – говорить уже з посмішкою Шомпол. – Комбат жартував: «Ходи спати біля мене», або «Не переживай, стіна з цегли, вона нас врятує». Це своєрідний військовий гумор. Так я пройшов бойове хрещення.
Відтоді війна стала звичною справою для молодого офіцера-артилериста. Коли розпочалася Курська операція, підрозділ Шомпола пробив кордон за день. Це було всього через місяць після випуску з академії. Йому був 21 рік.
– Це була робота нашої батареї, – каже. – Пригадуєте в новинах про Суджу, про кільце? Це – ми. Ми перші з артилеристів перетнули кордон з нашої лінії прориву. Тоді ж на тралах стояли два ворожі танки, і ми їх спалили. Про це повідомляли всі новини…
Безпосередні обов’язки Шомпола на час операції – організація переміщення, виставлення гармат, доставка боєкомплекту. За день батарея могла випустити по ворожих цілях 70 снарядів.
– Нашим завданням на місці було не дати противнику підтягувати резерви, – розповідає далі. – Ми розуміли, що нас може чекати сильніший ворог. Але сумнівів не було зовсім.
Команда виконала роботу успішно. Шомпол впевнений: важливу роль відіграв настрій колективу. Всі розуміли, якщо зроблять щось не так, – загинуть люди.
Для Шомпола операція на Курщині тривала місяць, а загалом його географія війни встигла охопити ще східні і південно-східні напрямки бойових дій. Зараз він боронить Сумщину.
…Є речі, про які краще не говорити. Вони не сподобаються багатьом. Але мовчати про них ще гірше. Найболючіше зараз – тил байдужіє до військових.
– Люди почали забувати, що війна триває. Це деморалізує, – ділиться Шомпол. – Хто не має в родині військового, не розуміє. Втомлюються буденністю, живуть своїм життям, і їхні благородні справи вже не мають стосунку до збереження цілісності України.
Ті, хто воює, на думку офіцера, теж хотіли б жити мирним життям, працювати, творити. Але вони захищають тил. І якщо не буде військових, всі ці буденні справи можуть враз обнулитися.
– На початку 2022-го ми стали пліч-о-пліч, це відчувалося, зараз цього немає, – веде далі військовослужбовець. – Армія – це не щось абстрактне. Це люди, долі. Усі різні, але кожен зробив вибір. І коли цей вибір починають знецінювати, коли військових у тилу уникають, коли на вулиці людину в формі зустрічають насторожено, бо думають, що ТЦК та СП, – це жахливо. Люди бояться мобілізації, бо створюються стереотипи, що війна – це тільки смерть, біда. А ми виконуємо обов’язок перед державою. Ми воюємо за сім’ю, за своїх рідних.
Людина на фронті, на думку Шомпола, вигорає, звикає, стає, як робот. Без ротацій – це вже просто м’язова пам’ять, механіка, а не свідоме виконання завдань. А, знаючи, що тим часом друзі вдома відпочивають, у голові звучить: «Чому я тут?»
Мотивують побратими: «Прорвемося!» І прориваються.
Сам він воює не заради звань чи відзнак, однак, переживає за хлопців, які пройшли пекло. Сподівається, що їх праця буде винагороджена.
Про Перемогу думає без ілюзій:
– Перший день після Перемоги буде днем трауру.
Найактивніше святкувати, каже, будуть ті, хто не відчув війни. Тоді як для нього й побратимів це буде день болю. Бо ті, хто йшов поруч, хто сміявся, хто жив із тобою в одному бліндажі… їх більше немає.
Після Перемоги, за словами офіцера, країна має змінюватися.
– Треба реформувати, прагнути кращого. І завжди гідно вшановувати тих, хто ціною власного життя здобув цю Перемогу.
Але для цього потрібно виконати головне завдання: зупинити та знищити окупантів на українській землі. І це те, що роблять зараз гармаші Шомпола та інші побратими на Сумщині.
Відділ зв’язків із громадськістю
управління комунікацій Оперативного командування «Захід»
Сухопутних військ Збройних Сил України
Фото відділення комунікацій 44 ОАБр імені гетьмана Данила Апостола та з особистого архіву Шомпола.
Для охочих долучитися до лав тернопільських гармашів у 44 ОАБр надають контактний номер телефону: +380984821003.
