Коли Дмитро розповідає про свою службу, він постійно вживає слово «ми». Говорить без пафосу, без гучних формулювань – так, ніби це щось цілком буденне. Хоча за цією «буденністю» – чотири роки війни, понад 60 годин роботи щотижня і постійне відчуття, що ти потрібен тут і зараз.
Його шлях у добровольчих формуваннях територіальних громад почався 2022 року – у перші дні повномасштабного вторгнення Росії в Україну. «Тоді ще не було ДФТГ у звичному розумінні. Була земля, на яку зайшов ворог, і були люди, які вирішили чинити спротив», – згадує Дмитро.
Він долучився до руху спротиву разом зі знайомими, які вже мали бойовий досвід. Завдання територіальної оборони тоді координувалися з пунктів управління в Сумах. Це була робота без чітких інструкцій, без законодавчо виписаних механізмів, але з повною готовністю захищати свою землю, брати відповідальність.
14 квітня 2022 року Дмитро офіційно вступив до добровольчого формування №8. Відтоді він у його складі і виконує свою роботу.
Що таке добровольчі формування територіальних громад (ДФТГ)
Добровольчі формування територіальних громад (ДФТГ) – це підрозділи територіальної оборони, які формуються з добровольців за місцем проживання для виконання завдань із захисту громади в умовах воєнного стану.
ДФТГ діють у взаємодії зі Збройними силами України, силами територіальної оборони, Національною поліцією та іншими складовими сектору безпеки і оборони.
Основні завдання ДФТГ:
💥 охорона та оборона важливих об’єктів інфраструктури;
💥 участь у захисті населених пунктів від повітряних і наземних загроз;
💥 робота у складі мобільно-вогневих груп;
💥 інженерні роботи (облаштування укріплень, загороджень, опорних пунктів);
💥 сприяння силам оборони у межах визначених повноважень.
Члени ДФТГ:
💥 не є військовослужбовцями за контрактом;
💥 можуть бути чоловіками і жінками, зокрема непризовного віку;
💥 залучаються на добровільній основі та можуть припинити участь за власним бажанням.
Водночас, попри офіційний статус, питання фінансування, матеріально-технічного забезпечення та соціальних гарантій для ДФТГ залишаються законодавчо неврегульованими, що створює системні труднощі в їхній роботі.
ДФТГ: створили швидко, а далі що?
Добровольчі формування територіальних громад з’явилися як відповідь на реальну потребу війни. Але, за словами Дмитра, держава зупинилася на півдорозі.
«Механізм створення є. А механізму забезпечення, фінансування, соціального захисту – немає. І що найгірше – за чотири роки війни ці питання так і не були системно вирішені», – каже він.
З боку військових взаємодія є. Зброя, боєприпаси, оперативна інформація – усе, що потрібно для виконання бойових завдань, добровольці отримують. Але все, що стосується побуту, техніки, інженерних робіт, транспорту, зв’язку, залишається на плечах самих добровольців або волонтерів.
60–80 годин на тиждень. Без статусу і стажу
Дмитро називає свою службу «повноцінною роботою без трудової книжки». «Ми працюємо по 60–80 годин на тиждень. Але офіційної зарплати немає. Є соціальна допомога – близько 8000 гривень, плюс компенсація за комунальні послуги», – каже він. Пенсійний стаж не зараховується. Внески до Пенсійного фонду не сплачуються.
«Фактично ми випали з системи. Щоб не втратити пенсію, треба платити за стаж власним коштом». І на жаль, на четвертому році війни це питання так і залишається не вирішеним.
«Ні цвяха, ні сокири»: про допомогу від міста
На початку війни підтримка з боку міської влади була: бронежилети, каски, дрова для опалення пунктів дислокації. Але з 2023 року, за словами Дмитра, ситуація змінилася кардинально.
«Якщо підняти документи Сумської міської ради за 2023–2024 роки, ви не знайдете там жодної позиції для ДФТГ. Ні цвяха, ні сокири, ні бензопили», – говорить він.
Міська військова адміністрація, каже Дмитро, проблему розуміє, але має обмежені повноваження. «Вони бачать, що нам потрібно, і хочуть допомогти. Але за законом не можуть закуповувати й передавати нам багато з того, що реально необхідне».
Інженерні роботи: зробити максимум за мінімум
Одна з найменш видимих, але критично важливих частин роботи ДФТГ – інженерні роботи. Про це говорять мало. Підрозділ Дмитра працює на напрямку Суджі — Пушкарівка, Рибці, Руднівка, Іволжине.
Це важка фізична праця: укріплення позицій, встановлення загороджень, підготовка периметра оборони міста.
«Краги для роботи з «єгозою» (спіраль із гострої металевої стрічки з лезами) рвуться за день-два. Одна пара – близько 300 гривень. Для людини, яка отримує 8000 гривень соціальної допомоги, це серйозні витрати», – пояснює Дмитро. Потрібні також професійні бензопили – не побутові, які ламаються за кілька днів, а ті, що здатні працювати щодня по багато годин. До них – ланцюги, мастило, пальне.
Частину витрат беруть на себе друзі й волонтери. Частину – самі добровольці.
Мобільно-вогневі групи: робота, яку не завжди видно
Сьогодні основний напрям роботи добровольчих формувань територіальних громад – захист неба. Саме члени ДФТГ складають основу мобільно-вогневих груп, які цілодобово працюють за межами міста, на підступах до Сум.
«Ми не стоїмо на центральних вулицях і не потрапляємо в об’єктиви камер. Але саме ми першими зустрічаємо повітряні загрози і робимо все, щоб вони не долетіли до житлових кварталів», – говорить Дмитро.
Мобільно-вогневі групи – це постійні виїзди, нічні чергування, робота в складних погодних умовах і під реальним ризиком ураження. Добровольці працюють позмінно, часто по добі безперервно, після чого знову повертаються до виконання інших завдань.
У складі таких груп служать і чоловіки, і жінки. За словами Дмитра, жінки демонструють не меншу витримку й відповідальність, а інколи стають прикладом для чоловіків. «У нас є дівчата, які дуже точно стріляють і спокійно працюють у складних умовах. Чесно кажучи, я не очікував такого рівня залученості», – зізнається він.
Окреме питання – технічне забезпечення мобільно-вогневих груп. Автомобілі для виїздів добровольці часто купують самі – через волонтерів або за допомогою знайомих. Пальне для цих авто виділяє військова адміністрація, і це, за словами Дмитра, суттєва підтримка.
Натомість більшість техніки, без якої неможлива ефективна робота, добровольці змушені забезпечувати самотужки. Йдеться про тепловізійні приціли, планшети для отримання інформації, радіостанції, зарядні пристрої, акумулятори.
«Без цього ми просто «сліпі» і «глухі». Але все це купується або за власні кошти, або через збори. З кожним разом збирати стає складніше, а потреби не зменшуються», – каже Дмитро.
Саме тому робота мобільно-вогневих груп залишається майже невидимою, але критично важливою частиною оборони міста. Те, що не долетіло до Сум, найчастіше – результат роботи цих людей.
«Війна – це не про символи. Це про дії»
За останній час чисельність добровольців скоротилася приблизно на 30%. Частина пішла до ЗСУ. Нових майже немає. Молодих критично мало: 3–5% до 25 років. «Ми готові навчати, готові брати людей непризовного віку, жінок, пенсіонерів. Але бажаючих дуже мало», – говорить Дмитро.
Навіть у селах, які регулярно зазнають атак FPV-дронів, місцеві жителі не завжди погоджуються долучатися до оборони.
Дмитро говорить різко, але його думка зрезонує багатьом. «Можна одягнути вишиванку і сказати, що ти любиш Україну. Але якщо не робити нічого – це не працює», – каже він. На його думку, найбільша проблема – перекладання відповідальності. Люди чекають, що хтось прийде і захистить. Хто?
Дмитро наводить приклад, який, за його словами, добре показує реальний стан справ із залученням людей до добровольчих формувань на місцях.
Нещодавно до військових звернулася група активістів одного з населених пунктів поблизу Сум. Село регулярно потерпає від FPV-дронів, люди скаржилися на небезпеку та просили посилити захист.
«Ми приїхали, поспілкувалися з активістами, пояснили ситуацію і розписали конкретні задачі. Сказали чесно: ми фізично не можемо закрити всі населені пункти. Але є варіант: ви об’єднуєтесь, проходите навчання, отримуєте зброю, ми вас координуємо, і ви самі захищаєте свій населений пункт», – розповідає Дмитро.
Йшлося не про мобілізацію і не про відправку на фронт. Мова була про патрулювання власного села, реагування на загрозу FPV-дронів і взаємодію з військовими.
Активісти взяли кілька днів на роздуми. «А потім нам сказали, що не хочуть вступати до жодних формувань. У результаті не прийшла жодна людина», – каже Дмитро. За його словами, це були люди непризовного віку – пенсіонери та молодь, які не підлягали мобілізації. Жодних юридичних чи військових ризиків для них не було.
«Вони сказали: нам треба годувати родини. І тут виникає відчуття несправедливості. Виходить, тим, хто в ДФТГ, родини годувати не треба? Ми теж живемо тут, у цих громадах, і так само маємо сім’ї», – говорить він.
Дмитро додає: якби хоча б кілька людей тоді погодилися долучитися, ситуацію в селі можна було б суттєво змінити. «Ми могли б разом зробити набагато більше. Але без участі людей жодна система не працює», – підсумовує він.
«Молодь треба не лякати війною, а показувати сенс і можливості»
Говорячи про нестачу людей у добровольчих формуваннях, Дмитро окремо зупиняється на молоді. За його словами, проблема не лише у страху чи байдужості, а й у відсутності зрозумілої комунікації.
«Молодих людей не можна зацікавити абстрактними словами про обов’язок. Їм важливо розуміти, навіщо, що саме вони робитимуть і що це їм дасть», – говорить він.
На думку Дмитра, одним із дієвих інструментів могли б стати живі зустрічі з молоддю – у навчальних закладах, молодіжних просторах, громадських організаціях. «Ми пропонували організовувати такі зустрічі, щоб розповідати, чим реально займаються ДФТГ. Не страшилки, а конкретику: мобільно-вогневі групи, робота з дронами, інженерні задачі, зв’язок, радіоелектроніка», – каже він.
Важливу роль, переконаний доброволець, відіграє можливість навчання. Участь у ДФТГ дає молоді практичні навички, які можуть знадобитися і в цивільному житті: робота з технікою, командна взаємодія, відповідальність, швидке ухвалення рішень.
«Багато хто з молодих навіть не здогадується, що тут можна навчитися керувати дронами, працювати з технікою, освоїти зв’язок. Це реальний досвід, який залишиться з людиною на все життя», – пояснює Дмитро.
Ще один важливий момент. На відміну від служби за контрактом, участь у ДФТГ не зобов’язує людину залишатися в підрозділі надовго. «Можна прийти на два тижні, на місяць, спробувати кілька напрямків і зрозуміти, чи твоє це. Якщо ні – просто піти. Молодь повинна знати, що це не пастка і не квиток в один бік», – наголошує він.
Окремо Дмитро говорить про роль місцевої влади та медіа.
«Було б правильно, якби про ДФТГ говорили не лише у зведеннях, а й у школах, коледжах, на рівні громад. Коли молоді люди бачать приклади своїх земляків, а не абстрактних “героїв із телевізора”, це працює набагато сильніше».
На його думку, залучення молоді до добровольчих формувань – це не лише про оборону сьогодні, а й про підготовку відповідального покоління, яке розумітиме ціну безпеки своєї громади.
ДФТГ – це шанс бути корисним
Дмитро наголошує: добровольчі формування – це не лише про фізичну силу чи стрілянину.
«У нас є люди, які пересуваються на інвалідних візках. Якщо людина має хист до радіоелектроніки, аналітики, роботи з інформацією, – ми завжди знайдемо, як її задіяти». За його словами, сучасна війна – це не лише окопи. Це робота з технікою, зв’язком, дронами, обробкою даних, координацією підрозділів.
«У нас є пілот FPV-дрона з серйозним захворюванням, який не підлягає призову. Але він свідомо прийшов і показує дуже хороші результати. Для нього знайшли напрям, у якому він справді ефективний», – розповідає Дмитро.
Він підкреслює: у добровольчих формуваннях немає формального відбору за фізичними обмеженнями, як у війську. «Кожен може бути корисним. Комусь підійде робота з технікою, комусь – навчання інших, комусь – аналітика чи зв’язок. Було б бажання», – каже доброволець.
На думку Дмитра, залучення людей із інвалідністю – це не лише про допомогу обороні, а й про справжню інтеграцію та відчуття власної значущості.
«Людині важливо розуміти, що вона потрібна. А для оборони країни потрібні всі – не тільки ті, хто може тримати автомат», – підсумовує він.
«Це не пастка. Це можливість. Можливість бути корисним і зрозуміти, на що ти здатен».
FPV-дрони: новий рівень війни
FPV-дрони стали одним із найсерйозніших викликів останнього часу. Дмитро говорить про них без паніки, але й без применшення загрози.
«Це складна техніка, і протидія їй теж складна. Але ми вже створюємо екіпажі зенітних дронів-перехоплювачів. Це дозволяє працювати по цілях, які недосяжні для кулеметів», – пояснює він.
Проте цей напрям вимагає часу, навчання, техніки і – знову ж таки – людей.
Говорячи про FPV-дрони, Дмитро наголошує: важливо не піддаватися паніці й розуміти логіку дій ворога.
«FPV-дрони не полюють спеціально на цивільних людей. Їхня основна ціль – військова техніка, позиції, укріплення. Небезпека для цивільних виникає найчастіше тоді, коли у дрона сідає батарея. У таких випадках оператор намагається вдарити по будь-якій цілі, щоб не втратити дрон безрезультатно», – пояснює він.
Саме тому, за словами добровольця, особливу небезпеку становлять уламки та шрапнель під час вибуху, а не «полювання» на людей.
«Навіть дерево, стіна або рельєф місцевості можуть стати перепоною і врятувати життя. Головне правило – негайно шукати укриття», – наголошує Дмитро.
«Ми тримаємося. Але нам потрібні люди»
Дмитро не говорить про зраду чи поразку. Він говорить про втому і відповідальність.
«Ми працюємо на максимумі можливостей. Але без людей ми будемо змушені відмовлятися від частини завдань. А це означає – менше захисту для міста. Якщо ДФТГ не стане, місто це відчує одразу». Він переконаний: рух добровольчих формувань – це величезний ресурс, який держава досі не використала повною мірою.
«Все буде Україна. Але для цього кожен має зробити свій крок для України», – резюмує Дмитро.
