Спочатку – про термін, який лише входить до словника загалу. «Комеморація» означає комплекс заходів із увічнення пам’яті значимих для суспільства людей чи подій. У вузькому сенсі слова, пояснює докторка історичних наук, професорка, директорка Державної наукової установи «Енциклопедичне видавництво» (м. Київ, Україна) Алла Киридон, «комеморації – це увічнення пам’яті про події: спорудження пам’ятників, організація музеїв, визначення знаменних дат, свят, масові заходи, перейменування вулиць, творення нових традицій тощо. Це можуть бути і різні артефакти, і ідеї, і тексти – те, що позиціонується як меморіальна діяльність… У широкому сенсі слова комеморації – це все, що пов’язує людину з її минулим».
На панельному обговоренні, проведеному в Сумському державному університеті, говорили про комеморацію в різних сенсах. Тему визначили: «Ритуали, практики, розмітки часу та міського простору в стратегії формування сталої моделі комеморації».
Науковий і водночас соціальний захід ініціювали науковці соціально-гуманітарного напряму університету, які досліджують проблеми, пов’язані з питаннями комеморації російсько-української війни. До заходу долучилися фахівці з кібербезпеки та фольклористики, журналісти, філологи, історики, філософи.
У вступному слові завідувач кафедри журналістики та філології СумДУ, професор Володимир Садівничий наголосив на важливості теми комеморації російсько-української війни як на місцевому, так і на державному рівні. Він також сформував коло питань для обговорення.
– Сьогоднішній захід – це хороша можливість поділитися здобутками для науковців, які беруть участь у фундаментальному науковому дослідженні. Під час війни вчені акцентують на поглиблених процесах націє- та державотворення. Тому тема, над якою ви працюєте, є однією з найпріоритетніших у найближчі п’ять років, – сказала Олена Сушкова, декан факультету іноземної філології та соціальних комунікацій.
– Протягом останніх років активність штучного інтелекту у медіа перевищує людську. Під час війни росіяни активно беруть ботоферми собі на озброєння. Приміром, існують цифри, що за останні пів року 300 тисяч різних повідомлень щодо «відбілювання» окупації України були написані ботами. Наразі нашій країні цьому важко протистояти. На мою думку, потрібно створювати наративи суспільного консенсусу, поширювати інформацію про небезпеку технологій штучного інтелекту, але також і про їх можливості. Зокрема, про користь ШІ у збереженні пам’яті про російсько-українську війну. Загалом стала комеморація – це співпраця науковців і медійників, – висловив думку Володимир Любчак, завідувач кафедри кібербезпеки СумДУ.
За словами дослідниці фольклору Марина Набок, доцентки кафедри журналістики та філології, в основі вшанування пам’яті нинішньої війни мають бути уявлення нашого народу про навколишній світ, світогляд наших предків з його, зокрема, кодексом лицарства.
Як зазначив ще один учасник панельної дискусії В’ячеслав Артюх, доцент кафедри історії, правознавства та методики навчання Глухівського національного університету імені Олександра Довженка, місця пам’яті – це місця наших перемог і трагедій, це історія сучасності.
Доктор наук, доцент кафедри журналістики та філології СумДУ Ярослав Яненко говорив про розмітку суспільного часу, зазначивши, що як час розмітили, так люди і живуть.
– Історична пам’ять – це коло боротьби та інтерпретацій. У нашому випадку комеморація мала би бути з орієнтацією на гідність, а не ненависть, героїзацію чи сором. Нам би не завадили спільні акції з сусідніми народами, інша міжкультурна співпраця. Для того, аби забезпечити вшанування пам’яті російсько-української війни з боку старшого покоління, можна використовувати онлайн-курси, чат-боти, ШІ-тьютори, – наголосила філологиня Алла Ярова, доцентка кафедри журналістики та філології СумДУ.
Своєю чергою старший викладач кафедри германської філології СумДУ Віталій Степанов поділився результатами дослідження образу України в англомовній пресі різних країн світу.
Професор Сергій Дегтярьов, завідувач кафедри історії СумДУ, проаналізував політику пам’яті за різних українських президентів, відзначивши, що вона не завжди була однаковою.
Наприкінці обговорення виникла дискусія між кількома учасниками щодо конфлікту науковця та історичної політики за різної влади в країні. Присутні обмінялися аргументами на користь своїх позицій, таким чином, підсвітивши одне для одного різні аспекти проблеми.
Насамкінець учасники заходу визнали його користь для власних наукових досліджень, а також погодилися, що подібні обговорення варто проводити і в подальшому.
Роман ПУСТОВИЙ,
аспірант спеціальності «Журналістика»
