У Сумах ім’я Євгена Літовцева добре відоме – він не просто тренер, а людина, яка відкрила двері у спорт для тих, кому часто їх не відкривають.
Євген – майстер спорту зі спортивної акробатики, майстер спорту міжнародного класу з армспорту, заслужений тренер України, президент Сумської обласної федерації армрестлінгу, готує членів збірної команди України з параармреслінгу. Його вихованці представляють Україну, Сумщину на всеукраїнських і міжнародних змаганнях – і майже ніколи не повертаються без нагород. Як усе почалося? Як вдалося створити таку сильну спільноту?
Від акробатики до армреслінгу
Історія почалася у 1995 році, коли Євген завершив кар’єру в спортивній акробатиці. Армреслінг захопив його після перегляду фільму «Щосили» зі Сільвестром Сталлоне – і став новою пристрастю.
– Я дізнався, що проводяться чемпіонати України, Європи, світу з армреслінгу. Як майстер спорту, знав, куди звернутися, щоб взяти участь у змаганнях. Поїхав на чемпіонат і… програв. Готувався сам, без знання тонкощів цього виду спорту. Але це був початок, – згадує Євген.
Цей перший виступ збігся з агресією Росії проти Грузії. Саме тоді до Сум приїхав титулований грузинський спортсмен, який змушений був виїхати від війни. На той час збірна Грузії з армреслінгу була кращою у світі. Знайомство з ним стало переломним моментом – Євген почав тренуватися разом із ним і отримав знання, яких не вистачало: з техніки виконання вправ, підходів до тренувального процесу.
– У Сумах тоді було кілька людей, які займалися армреслінгом для себе. Я ж вирішив зайнятися цим серйозно й так став і тренером, і спортсменом. Тренував тих, з ким сам займався. Вони були і моїми вихованцями, і спаринг-партнерами. Зараз я треную спортсменів з інвалідністю, юніорів, дорослих, тобто всі вікові групи, – розповідає Євген Літовцев.
Параармреслінг: рівність у залі
З 2006–2007 років Євген почав працювати зі спортсменами з інвалідністю. Першим був Микола Педоренко – і він досі виступає за збірну України. Згодом долучилися інші.
– Щойно почали проводити міжнародні змагання для людей з інвалідністю – спорт почав активніше розвиватися. До нас почало приходити більше людей. Хочу наголосити, що ці спортсмени нічим не відрізняються від інших. Такі ж тренування, хіба що з урахуванням певних особливостей здоров’я, такі ж радості від перемог. Найбільша проблема для наших спортсменів – логістика. У нас є люди на інвалідних візках, з проблемами опорно-рухової системи і їм буває не просто добиратися на тренування, але в залі всі рівні, – зазначає тренер.
Серед спортсменів – люди з вадами зору, ДЦП, поліомієлітом. У кожного – своя історія, свої виклики. Але тренер знаходить підхід до кожного.

Тож Сумщина завжди представлена на міжнародних змаганнях якісним складом. Команда невелика, але результати – одні з найкращих. Проте для розвитку будь-якого виду спорту потрібна підтримка: обладнання (а у випадку з параармреслерами воно має бути спеціальним), фінансування зборів, поїздок. Спонсори допомагають, але нині їх знаходити не просто, адже через війну багато підприємств релокувалися і самі стають на ноги; міська влада намагається підтримувати; а от державні кошти цьогоріч ще не надходили.
Історії, що надихають
Катерина Лебедин прийшла в армреслінг у 2019 році «просто подивитися», за порадою подруги. Але залишилася.
– Спорт для мене – не лише перемоги. Це спосіб підтримувати здоров’я. Я стала почуватися краще. Зараз це моя робота, і вона приносить мені задоволення. Крім того, розширилось коло спілкування, є виїзди за кордон – до Туреччини, Казахстану, багатьох інших країн, які я навряд чи відвідала б, якби не спорт. А ще я – чемпіонка світу. І це теж приємно усвідомлювати, – ділиться спортсменка.

Дмитро Брюхно – ще один чемпіон світу. Займається армреслінгом вже вісім років. Говорить, що раніше спортом взагалі не цікавився, але тепер не уявляє життя без тренувань:
– Це вже увійшло у звичку. Ти приходиш у зал і кайфуєш. Так, буває важко, але я люблю ці виклики. Тренуюсь майже щодня.

Леся Малаштан – спортсменка, яка щиро насолоджується процесом:
– Я з 2019 року тут займаюся. Мені це дуже подобається. Це вже стиль життя: ти приходиш в зал і кайфуєш від самого процесу. А те, що далі, – це вже результат нашої роботи в залі. По відчуттях це дуже класно. Змінюється фізична форма. З моїм захворюванням дуже важливо займатися спортом, бути у постійному фізичному навантаженні. Я щоразу отримую величезне задоволення від тренувань, від того, що зі мною відбувається.

Найстаршим активним учасником команди сумських параармреслерів є Анатолій Сасса. Він перебрався до Сум ще 2014 року з Краматорська, щойно почалась російська агресія в Україну, і став активним борцем за права людей з вадами зору. А ще Анатолій майже завжди повертається зі змагань з медалями.
Армреслінг і війна
За словами Євгена Літовцева, часто на тренування заходять і військові – ті, хто раніше займався спортом, або просто хоче підтримати форму. Тут їм завжди раді.
Що стосується залучення до занять параармреслінгом військових, які отримали інвалідність, то таких поки що немає. Євген каже, що в інших областях такі хлопці і дівчата вже тренуються, шукають своє місце у житті, яке змінила війна.
– Я вже приглядаюся до таких чоловіків. Навіть кілька разів підходив на вулиці, розповідав про можливості, запрошував на тренування. Поки що позитивного відгуку не отримав, мабуть, ще не на часі. Війна ще у їх думках. Але я впевнений: вони прийдуть. І знайдуть себе в спорті. Життя все одно переможе.

Погляд у майбутнє
Параармреслінг уже кілька років намагаються включити до програми Паралімпійських ігор. Є надія, що у 2028 році це станеться.
– Це спорт, яким можна займатися майже з будь-якого віку. У нас є спортсмен, якому 75, і він тренується на рівні з іншими. Ще одному – понад 50, і він успішно виступає. У якому ще виді спорту таке можливо? – говорить Євген Літовцев.
Армреслінг – це не просто спорт. Це спільнота, це підтримка, це шлях до себе. Якщо ви відчуваєте в собі потенціал – приходьте. Тут кожен знайде своє місце: хтось стане чемпіоном, хтось покращить власне здоров’я, а хтось знайде однодумців.
Дмитро СОЛОДОВНИК
Фото з особистого архіву Євгена Літовцева






