Богдана Костюк – студентка Сумського державного університету. Майбутній психолог, активістка, лідер проекту «Державотворець». Спілкуємося з Богданою про роботу в громадських організаціях, про те, як бути продуктивним і чи варто бути активістом.
– Богдано, розкажи, як ти долучилася до громадського руху?
– Почалося все з профспілкової організації студентів СумДу, де мені запропонували бути активістом. Потім я потрапила в школу політичних студій «Трамплін», де познайомилася з різними цікавими спікерами. Пам’ятаю, перший тренінг проходила у Віктора Анатолійовича Бобиренка. Саме він змотивував мене почати займатись громадською діяльністю. Я продовжила навчатися у «Школі політичного успіху». Після подалася на проєкт «Державотворець», куди пройшла відбір, хоча на одне місце було шість осіб. Спочатку хвилювалася, бо не розуміла, що тиждень робитиму у міністерстві. Але все пройшло дуже круто, і після завершення «Державотворця» я стала лідером команди цього проєкту.
Також реалізувалась як регіональний координатор у двох кампаніях із освіти молодих виборців. Одна з них – до президентських виборів: було проведено дев’ять заходів у місті Суми. Інша кампанія – до парламентських виборів. Були проведені заходи у Сумській, Полтавській і Харківській областях. Тобто, у мене були міста, де я мала провести ці заходи. Через свої контакти знаходила знайомих, які мені зможуть допомогти з організацією проєктів на місцях. Приїжджали активісти і з ними проводили захід.
– Зараз ти є куратором у «Школі політичних студій», а також лідер команди «Державотворець». Що це за проєкти?
– «Школа політичних студій» – проєкт за кошти обласного управління молоді і спорту. Тобто ми виграли конкурс – реалізували проєкт. Державотворець – це програма особистісного та професійного розвитку молоді віком від 18 до 25 років зі всієї України. Метою програми є ознайомлення молоді з публічною адміністрацією та процесом державотворення, діяльністю засобів масової інформації, бізнесу та громадського сектору, її залучення до розроблення, ухвалення управлінських рішень і контролю за їх виконанням.
– Бачила у твоєму «Instagram» фотографії з Польщі, ти писала, що то був обмін досвідом. Розкажи, як ти туди потрапила і що там робила?
– Це був студентський візит у Польщу. Ми близько двох тижнів знайомилися з країною: їх політичною системою, освітою, культурою. Спілкувалися з лемками і бойками. Відвідували різні майстер-класи. Програма була максимально насичена. Також із нами були представники з Росії, Білорусі та Молдови. Цікаво було під час національних вечорів: ми ділились культурою своєї країни.
– Богдано, поділися секретом, як ти встигаєш працювати і навчатися в університеті?
– Взагалі, мені дуже подобається такий стиль життя. Коли ти весь час зайнята, коли ти розумієш, що прийшла о восьмій вечора додому, але тобі потрібно зробити домашнє завдання – у тебе іншого вибору нема. А якщо ти цілий день удома або в гуртожитку… Знаєш, як бува: зараз полежу, а потім посплю, поїм… Домашні завдання взагалі не хочеться робити. Коли ти працюєш у темпі, – ти більш продуктивний.
– Почалося все з профспілкової організації студентів СумДу, де мені запропонували бути активістом. Потім я потрапила в школу політичних студій «Трамплін», де познайомилася з різними цікавими спікерами. Пам’ятаю, перший тренінг проходила у Віктора Анатолійовича Бобиренка. Саме він змотивував мене почати займатись громадською діяльністю. Я продовжила навчатися у «Школі політичного успіху». Після подалася на проєкт «Державотворець», куди пройшла відбір, хоча на одне місце було шість осіб. Спочатку хвилювалася, бо не розуміла, що тиждень робитиму у міністерстві. Але все пройшло дуже круто, і після завершення «Державотворця» я стала лідером команди цього проєкту.
Також реалізувалась як регіональний координатор у двох кампаніях із освіти молодих виборців. Одна з них – до президентських виборів: було проведено дев’ять заходів у місті Суми. Інша кампанія – до парламентських виборів. Були проведені заходи у Сумській, Полтавській і Харківській областях. Тобто, у мене були міста, де я мала провести ці заходи. Через свої контакти знаходила знайомих, які мені зможуть допомогти з організацією проєктів на місцях. Приїжджали активісти і з ними проводили захід.
– Зараз ти є куратором у «Школі політичних студій», а також лідер команди «Державотворець». Що це за проєкти?
– «Школа політичних студій» – проєкт за кошти обласного управління молоді і спорту. Тобто ми виграли конкурс – реалізували проєкт. Державотворець – це програма особистісного та професійного розвитку молоді віком від 18 до 25 років зі всієї України. Метою програми є ознайомлення молоді з публічною адміністрацією та процесом державотворення, діяльністю засобів масової інформації, бізнесу та громадського сектору, її залучення до розроблення, ухвалення управлінських рішень і контролю за їх виконанням.
– Бачила у твоєму «Instagram» фотографії з Польщі, ти писала, що то був обмін досвідом. Розкажи, як ти туди потрапила і що там робила?
– Це був студентський візит у Польщу. Ми близько двох тижнів знайомилися з країною: їх політичною системою, освітою, культурою. Спілкувалися з лемками і бойками. Відвідували різні майстер-класи. Програма була максимально насичена. Також із нами були представники з Росії, Білорусі та Молдови. Цікаво було під час національних вечорів: ми ділились культурою своєї країни.
– Богдано, поділися секретом, як ти встигаєш працювати і навчатися в університеті?
– Взагалі, мені дуже подобається такий стиль життя. Коли ти весь час зайнята, коли ти розумієш, що прийшла о восьмій вечора додому, але тобі потрібно зробити домашнє завдання – у тебе іншого вибору нема. А якщо ти цілий день удома або в гуртожитку… Знаєш, як бува: зараз полежу, а потім посплю, поїм… Домашні завдання взагалі не хочеться робити. Коли ти працюєш у темпі, – ти більш продуктивний.
– Плануєш зараз роботу над новими проєктами?
– Зараз ми працюємо над «Державотворецем». Також уже кілька років намагаємося проводити «Сексуальні лікбези». Це стало нашою традицією на кафедрі. Започаткували її ми з одногрупницею. І зараз шукаємо ресурси для реалізації цього проєкту. Він досить революційний, про сексуальну освіту. Минулого року я подавала його на конкурс управління молоді та спорту. Всім було дуже цікаво, навіть, коли прочитали назву, обговорювали. Зокрема були такі запитання: «А ви не хвилюєтесь, що у когось під час тренінгу будуть якісь моральні травми?» Вибачте, та я думаю, якби ми говорили про гігієну ротової порожнини, то травм було б більше, бо ж стоматологів бояться всі.
Тобто ця тема дуже табуйована в суспільстві, непроста, і хотілося б висвітлити її. Тим паче, у мене є тренери, які можуть поділитися досвідом. Але вже вдруге не виходить просунути проєкт. Ми, звісно, не зупиняємось: намагаємось планували зустрічі з сексологами для просвіти молоді.
Також у березні я сама була учасником тренінгу щодо проблем гендеру, зокрема, гендерно орієнтованого бюджетування. По завершенню його ми мали реалізовувати власний проєкт на задану тематику. У нас були ідеї, але карантин трішки змінив наші плани.
– Чим займаєшся на карантині?
– Зараз, у першу чергу, займаюся навчанням – це основне. Відновлюю свої ресурси – за допомогою малювання або вишивки. Дуже складно бути постійно задіяною, весь час спілкуватися, тож буває час, коли потрібно просто відновити ресурси. Також читати люблю.
– Що ти зараз читаєш?
– «Психолог у концтаборі» Віктора Франкла перечитала. Відкрила для себе нові цікаві думки. Зараз читаю більше наукову літературу з нейролінгвістичного програмування.
– Чим ти плануєш займатись у майбутньому: працювати у громадських організаціях чи стати психологом?
– Звичайно, я хочу займатись психологією, але і громадська діяльність мене цікавить. У принципі, зараз у мене є час організовувати проєкти, вносити зміни у життя міста, змінювати світ. Але, якщо ми говоримо про мою діяльність через п’ять років, то я не відмовляюся від роботи в громадських організаціях. Просто буду, мабуть, менш активна у цій сфері, адже хочу сконцентруватися на своїй професії. Психологія також пов’язана зі змінами.
– Твоя спеціальність допомагає тобі у громадській діяльності? Як ти ставишся до маніпуляцій?
– Так , допомагає. Щодо маніпуляції, то вона є всюди. І я не можу сказати, що всі вважають це негативним явищем.
У мене був випадок на «Державотворці». У нашій проектній команді було вісім осіб. Виникла ситуація, що потрібно вкласти власні кошти. Звичайно, коли ми сповістили про це, була тиша: студенти не готові вкладати свої гроші. Тоді ми зробили таким чином: я телефоную одному із членів нашої команди, розповідаю нашу ситуацію і прошу у бесіді сказати, що вона погоджується з умовами і уже вклала свої кошти. Телефоную іншим, – те ж саме. І коли до мене потім підходили студенти і запитували про внесок, я відповідала, що всі вже погодилися, сума майже зібрана, залишився ти. І у нас вийшло. Якщо спочатку ніхто не міг знайти грошей, то після маніпуляції у нас з’явилась потрібна сума коштів. Тобто є моменти, коли дійсно потрібно маніпулювати, – для ефективного результату.
– Скажи будь-ласка, як потрапити у вашу команду?
– Ми приймаємо всіх бажаючих. Як взагалі відбувався набір в команду «Державотворець»? Я написала пост: «Шукаю людей, які хочуть змінювати країну, які вмотивовані». Тут мені в коментарі відразу старше покоління почало писати, що, Богдано, нічого не зрозуміло, кого ти шукаєш, навіщо? Що це взагалі таке? Але у цей же час мені вже писали студенти, які казали: «Я згоден». Тобто люди навіть не розуміли, що саме відбувається, але були згодні змінювати країну вже зараз. Так ми зібрали команду з 15 осіб, зараз нас залишилося вісім. В принципі, кожен, хто хоче, може долучитися до нашої команди. Це взагалі не проблема, тим паче невдовзі ми знову будемо набирати команду, для повної комплектації. Але якщо бажаючих буде більше, – не проблема.
– Чи можеш дати пораду молоді, яка ще не визначилась із тим, чим займатись у майбутньому?
– Я б сказала, що потрібен саморозвиток. У професійному, особистісному плані. Коли починаєш займатися, ти починаєш працювати над собою, починаєш розвиватися в певних галузях; і тоді стає більш зрозуміло, чим ти хочеш займатись, як ти можеш впливати на зміни у світі.
Кожного дня чую дуже багато негативу, про те, як зараз погано. Причому люди звинувачують усіх, окрім себе. А що ви зробили для того, щоб було краще? Я вважаю: важливо не жалітись, а шукати, як вийти із ситуації.
– На другому курсі ти порушила питання щодо пожежної безпеки у гуртожитку. І завдяки тобі зараз він забезпечений вогнегасниками, сигналізацією. А тоді ж це була справжня війна із адміністрацією. Скажи, чи стикалась ти за останній рік із такими ситуаціями?
– Мушу сказати, що зараз у гуртожитку знову поставили грати на вікнах у душі. Але адміністрація швидко відреагувала на прохання поставити протипожежні молоточки. Ми боролись за пожежну безпеку і перемогли.
За останній час зі складних ситуацій було вирішення питання стипендіального забезпечення. У минулому році ми з одногрупницею набрали однакову кількість балів, але за алфавітом я нижче у списках, ніж подруга, тож стипендії мені не призначили. І в університеті казали: «Богдано, змирися, життя несправедливе». Тобто, якби моє прізвище було Абрамович, то я отримувала б стипендію, а оскільки я Костюк, то не потрапляю до списку. Але я не збиралась відступати і коли інформація дійшла до проректора, то все вирішили швидко. Всі знають, що я іду до останнього і навіть не намагалися мені протистояти.
– Що робити студентам, які відчувають тиск від викладачів, але бояться поскаржитися на них?
– У першу чергу можна звернутись до профспілкової організації студентів СумДу, яка допоможе вирішити це питання. Обов’язково писати про це при анкетуванні щодо оцінювання викладачів. Зараз з’явилась нова колонка «коментарі», де можна описати ситуацію, що сталась, і університет має звернути на це увагу.
Спілкувалася
Дар’я ЛОБАНОК
