Одразу дві національні мережі – тренерська та медіаторська нещодавно відзначили свої ювілеї. Першій виповнилося 25 років, а другій – 10. Діяльність обидвох забезпечує громадська організація «Ла Страда-Україна». З її очільницею, докторкою філософії в галузі права Мариною ЛЕГЕНЬКОЮ говоримо про те, як робота згаданих мереж допомагає всім нам долати виклики широкомасштабної війни.
– Історія Національної тренерської мережі, – розпочала розмову Марина Легенька, – почалася з лекторської групи. До її складу увійшли люди з усієї України. Вони представляли різні професії. Серед них були соціальні працівники та працівниці, соціальні педагоги та педагогині, психологи та психологині, вчителі та вчительки. Об’єднання було створено для протидії торгівлі людьми, захисту прав дітей та прав людини.
Ці теми чверть століття тому не надто активно обговорювалися в українському суспільстві. Своєї публічності вони набули після того, як про них заговорили наші колежанки Катерина Левченко (нині Урядова уповноважена з питань гендерної політики), Лілія Савич. Потім до них приєдналися Ольга Швед та Людмила Ковальчук. Всі вони разом сколихнули громадську думку, змусили замислитися над цією проблематикою і братися за її вирішення.
Вже перші заняття, проведені нами, довели, що школи і громади прагнуть не лише навчання, не лише підтримки, вони хочуть розроблених комплексних методик. Причому запити на них почали стрімко зростати. На певному етапі в «Ла Страді» зрозуміли, що не варто обмежуватися можливостями лекторської групи, що час створювати цілісну систему. Тільки так ми зможемо охопити всі регіони України, вирішувати зазначену проблематику цілісно та комплексно. Так народилася Національна тренерська мережа.
– Пізніше була створена Національна медіаторська мережа. Що підштовхнуло до її появи?
– Досвід конфліктів в Югославії, Косово та Грузії довів, що вразливість жінок і дітей виявляється не лише під час воєн, а й після їхніх завершень. Тепер ми маємо змогу наочно переконатися в цьому, адже російське вторгнення в Україну почалося ще в 2014 році. Вже тоді ми вперше стикнулися з таким явищем, як тимчасово переміщені особи. Вже тоді світ здригнувся від масових випадків звірських катувань наших співвітчизників і співвітчизниць, до яких вдавалися агресори.
Вже тоді Україна відчула гостру потребу у фахівцях і фахівчинях, здатних працювати з конфліктами, з напругою в суспільстві, з травматичним досвідом, говорити про відновлення довіри в громадах і закладах освіти. Відповіддю на всі ці виклики стало створення в 2015 році Національної медіаторської мережі.
Це був проєкт Міністерства освіти і науки. Його підтримало посольство Великої Британії. В його межах тоді ми підготували 75 медіаторів і медіаторок з 14 областей. Люди працювали в навчальних закладах, в громадах, які найбільше постраждали від війни. Робота велася з групами, які пережили втрати, зазнали стресу, змушені були тікати від війни. Основний акцент робився на підтримку жінок і дівчат з числа внутрішньо переміщених осіб.
– Як на діяльності обох мереж позначилася широкомасштабна російська агресія 2022 року?
– Повномасштабна війна стала шоком для кожного і кожної з нас, але з самого початку перед нами не стояло питання працювати чи ні. Всі ми були впевнені, що мусимо надавати послуги.
Звісно, нам було непросто. В перші тижні після вторгнення багато наших тренерів і тренерок, медіаторів і медіаторок виїхали в безпечні місця. Часто вони це робили під ворожими обстрілами. Особливо це стосувалося представників і представниць мережевих осередків Донецької, Луганської, Київської, Чернігівської, Сумської та Херсонської областей.
Частина наших тренерок і медіаторок виїхала за кордон, але більшість залишилася в нашій країні. Останнім часто доводиться працювати без світла, надавати послуги в телефонному режимі, перебуваючи в укриттях або вдома, дотримуючись під час тривог правила двох стін.
Наші люди не обмежилися винятково виконанням своїх обов’язків. Вони активно включилися у волонтерський рух – максимально підтримували внутрішньо переміщених осіб: зустрічали їх на вокзалах, розміщували в сім’ях, школах, дитячих садочках, збирали їм допомогу, готували їжу.
З початку повномасштабної війни працювали з вчителями, які не знали, як поводитися з дітьми, котрі пережили втрату, стали свідками травматичних подій. Незважаючи на те, що значна частина медіаторів і медіаторок була переведена в онлайн, це ніяк не позначилося на інтенсивності їхньої роботи. На той момент це було критично важливо, бо багато людей конче потребували нашої допомоги.
– Іноді здається, що в інтернеті жорстокості та ненависті продукується більше, ніж в реальному житті. Яку увагу ви надаєте безпечній комунікації онлайн, профілактиці ескалації в чатах і соцмережах?
– Тема цифрової безпеки, цифрової онлайн-комунікації і безпечної комунікації в інтернеті не нова для наших мереж. Ще під час пандемії COVID-19 ми змушені були швидко переорієнтуватися. Нагадаю, в той період почалася висока хвиля діджиталізації. Діти змушені були спілкуватися та навчатися онлайн. Вони тривалий час перебували у віртуальному світі. Розуміючи всі його небезпеки, ми вже тоді почали активно розробляти онлайн- курси, відеомодулі, методичні матеріали, які стосувалися дистанційної роботи.
Саме в той час тренерська і медіаторська мережі почали переходити на онлайн-платформи, проводити свої заходи в онлайн. Тоді ж були створені окремі методичні рекомендації щодо того, як проводити роботу в онлайн-просторі, як вирішувати конфлікти, які відбулися в онлайн-середовищі, як працювати з конфліктами дистанційно.
Безпечна комунікація в онлайн-просторі відтоді для нас стала однією з ключових тем. Ще до повномасштабної війни ми досліджували конфлікти в соціальних мережах. Нещодавно провели дослідження щодо ризиків торгівлі людьми і експлуатації в онлайн-просторі щодо жінок та дівчат. Тож і надалі залишаємося в темі.
– У деяких людей через війну спостерігається стан знемайбутнення. Наскільки це явище перетворюється на масове і як йому запобігти?
– Війна дуже виснажує емоційно та психологічно. Багато хто втрачає впевненість у майбутнє. У когось відбувається переоцінка цінностей, з’являється апатія до всього, що відбувається навколо. Це дуже небезпечне явище і чим довше триватиме війна, тим більше воно посилюватиметься.
До певної міри ця проблема породжена нашими невиправдано завищеними очікуваннями. Будемо чесними – чимало з нас сприймали війну як спринтерську подію. Мовляв, вона триватиме лише кілька місяців. На більше не розраховували. Але війна набула затяжного характеру і тому багатьом забракло витримки.
Це вже не секрет, що люди, які пережили численні тривоги, ворожі ракетні та дронові атаки, потребують психологічної підтримки. Необхідність в ній суттєво зросте після повернення додому наших захисників і захисниць. Їм ще належить адаптуватися до мирного життя.
Наші мережі співпрацюють з багатьма фахівцями та фахівчинями, зокрема й тими, хто відповідає за психічне здоров’я, спроможний забезпечити безконфліктність в громадах, в освітніх закладах, створити комфортне життя, в якому беззаперечно дотримуються права людини. Тож попереду у нас багато роботи.
– Експерти не виключають можливості появи нових проблем у повоєнний час. Які вони і чи готуєтеся ви до їхнього вирішення?
– Війна створила багато проблем, які є критичними для тих, хто воює, і тих, хто не воює, хто залишився в Україні, і тих, хто виїхав за її межі. З часом вони будуть загострюватися. Це природня реакція на стрес, на втрату близьких людей, майна, всього того, що становить для кожного та кожної з нас особливу цінність. Такий перебіг подій здатен призвести до серйозної поляризації в нашому суспільстві у повоєнний час.
Розуміючи ці небезпеки, треба працювати на випередження. Головні зусилля необхідно спрямувати на попередження проблем, бо їхнє подальше вирішення потребуватиме набагато більших зусиль, фінансових та інтелектуальних інвестицій.
Ми маємо розуміти, що стовідсотково такі проблеми не вирішуються. Проте їхню гостроту значною мірою можна зняти. Для цього в суспільстві треба налагоджувати діалог, формувати розуміння, чому люди в тих чи інших обставинах діяли так, а не інакше, чим вони керувалися при цьому. Також дуже важливо посилювати соціальну згуртованість в громадах, закладах освіти.
Це буде непроста робота. Вона потребуватиме належної фахової підготовки, достатнього комунікаційного досвіду, зрештою – емпатії. Ми готові до неї. Наші фахівці і фахівчині працюють безпосередньо в громадах, освітніх закладах. Вони вміють зменшувати напругу, вирішувати конфлікти мирним шляхом. Це – сертифіковані спеціалісти.
– Наскільки запитаною виявилася робота мереж в нинішніх непростих умовах?
– Сьогодні Національна тренерська мережа представлена 53 тренерами та тренерками з 18 регіонів України. Це – Вінницька, Закарпатська, Івано-Франківська, Донецька, Житомирська, Хмельницька, Кіровоградська, Сумська, Полтавська, Харківська, Херсонська, Черкаська, Чернігівська, Чернівецька, Одеська, Львівська, Дніпропетровська, Київська області та місто Київ. А всього навчено понад 560 тренерів та тренерок.
Загалом цією командою проведено 31 556 просвітницьких заходів. Ними було охоплено 838 914 учасників та учасниць, які представляли різні категорії нашого населення. У переважній більшості (62%) – це учасники та учасниці освітнього процесу, 38% – представники та представниці громадського сектору і громад. Серед дітей та молоді – 56% дівчат і 44% – хлопці. Серед дорослих цей показник виглядає наступним чином: 72% жінок і 28% чоловіків.
Медіаторська мережа представлена 38 медіаторами та медіаторками з 17 областей України. Їх перелік мало чим відрізняється від того, який я навела раніше. Всього медіації навчено понад 1 000 осіб. Ними проведено 35 797 заходів, з яких 13 533 – медіації та альтернативні заходи для вирішення конфлікту, 11 538 – інформаційно-просвітницькі заходи, 10 726 – відновні кола. До них було долучено 394 146 учасників та учасниць. 62% з них становили учні та учениці, 32% – фахівці та фахівчині, представники та представниці громад, решта – батьки. У гендерному вимірі жінки складають 73%, а чоловіки – 27%. Дитяча аудиторія розподілилася рівномірніше: дівчата – 55%, хлопці – 45%. Загалом в межах Національної медіаторської мережі було вирішено понад 32 000 конфліктів.
Володимир ДОБРОТА,
Національний пресклуб «Українська перспектива»
ДУМКА ЕКСПЕРТА
Вероніка АНДРЄЄНКОВА, директорка департаменту науково-методичної роботи та медіації ГО «Ла Страда-Україна», координаторка Національної тренерської та медіаторської мереж:
– За роки спільної роботи Національна тренерська та Національна медіаторська мережі під егідою ГО «Ла Страда-Україна» перетворилися з ініціатив окремих фахівців і фахівчинь на потужну систему – професійне співтовариство, що має власний голос, вплив і бачення. Ми пройшли шлях від перших тренінгів і локальних ініціатив до сталої національної структури, що об’єднує людей, для яких людяність, повага й розвиток є основою щоденної практики.
Сьогодні обидві мережі – це не просто учасники суспільних змін, а спільнота, що задає вектор розвитку: у сфері запобігання насильству, утвердження гендерної рівності, захисту прав дитини, розвитку громад і впровадження відновного підходу в освіті.
Між нашими мережами завжди існувала жива, природна синергія, взаємозбагачувальна й натхненна. Тренери та тренерки поширюють знання й формують нову культуру взаємодії, медіатори та медіаторки допомагають вибудовувати діалог і порозуміння. Разом ми зростаємо, доповнюючи одне одного досвідом, підходами й людяністю.
Ми пишаємося пройденим шляхом і вдячні всім, хто творить цю історію, – крок за кроком, тренінг за тренінгом, медіація за медіацією. Адже сила наших мереж – у людях, які вірять у зміни й творять їх разом. Наше гасло – «Разом у розвитку. Разом у дії».
