У Сумах у невеликій альтанці, обмотаній клейонкою, із газовим балоном посередині народився справжній волонтерський фронт. Тут плетуть сітки, сушать овочі для супів, збирають тактичну медицину, пакують допомогу військовим і вигадують, як підтримати тих, хто щодня тримає оборону на Сумщині.
– Усе починалося з пиріжків у мене вдома, – згадує Дарина Ігнатенко, засновниця сумського «підрозділу фей».
До війни і зараз Дарина працює ріелтором в агентстві «Особистий простір», останніми роками поєднуючи роботу з волонтерською діяльністю. Як це почалося? На початку повномасштабного вторгнення, коли російські війська зайшли на Сумщину, добровольців потрібно було просто нагодувати. Разом із кількома жінками вона готувала їжу для військових, а згодом – і для дитячих будинків і літніх людей, яким майже не привозили допомогу.
Передача авто для військових від друзів-партнерів із Шотландії.
Спочатку все робили власним коштом. Потім почали збирати донати через Facebook і до них долучилися люди з-за кордону. Волонтерки формували для захисників «сердешні коробки» – пакунки з їжею, ліками та домашніми смаколиками. Військові кажуть: «Якщо приїхали «сердешні» коробки – значить, усе буде добре».
«Фея» Петрівна з «мужнім».
У команді Дарини – жінки 45+, декому вже понад 70 років. На початку вторгнення продуктів майже не було, і військові дивувалися, як волонтерки постійно знаходять їжу й необхідні речі.
Одного разу захисники записали їм відео зі словами: «Бабусі, дякуємо вам».
– Я кажу: «Ну які ж ми бабусі?» А одна з наших, Петрівна, говорить: «Ми феї!» Так і залишилося. Згодом з’явився й вислів «феї феячать». Саме так тепер вони підписують свої звіти.
«Підрозділ фей»
За роки війни між волонтерками й військовими навіть з’явився свій особливий жаргон. Тут не кажуть «обіймаю», тут кажуть «цьом-цьом» або «потертися».
– Одній нашій феї вже 75 років, а вона хлопцям каже: «агов, а потертися?!», – сміється Дарина Ігнатенко.
Військові перейняли ці слова настільки, що використовують їх між собою. Дарина пригадує історію, як зустрілися двоє бійців із різних бригад. Попрощавшись, один сказав іншому: «Все, обійняв, цьом-цьом». А той лише засміявся: «Ага, видно, хто з феями треться».
Війна давно стала для них не лише допомогою, а й постійним зв’язком із тими, хто на позиціях. У день народження Дарини військові надсилали їй квіти звідусіль. Один із прикордонників приїхав сам.
– Дзвонить і каже: «Вийдіть, будь ласка». Машину не глушив, бо вона не завелася б, розбита. Я виходжу, а він через вікно мені ті квіти передає й по-нашому: «Цьом-цьом».
Такі моменти, каже Дарина, тримають усіх. Хлопці часто приїжджають до фей просто на каву. Кажуть, що в них краще, ніж у психотерапевтів.
Передача сердешних пакунків «мужнім».
Однією з найважливіших ідей стали сухі домашні супи для військових. Хлопці скаржилися, що від швидкої їжі болять шлунки. Дарина подумала: а чому б не зробити домашній суп, який можна просто залити окропом? Вона кілька днів експериментувала з овочами, м’ясом і крупами, поки не вдалося створити суп, який за кілька хвилин стає майже як домашній. Тепер волонтерки регулярно готують тисячі таких порцій для фронту.
Саме їжа часто стає для військових чимось більшим, ніж просто їжею. Один із прикордонників розповів Дарині історію, яка особливо врізалася їй у пам’ять. Півтора місяця вони сиділи в окопі майже без нормального харчування. Одного дня дрон впустив неподалік якийсь ящик.
– Каже: «Ми не знали, чий то дрон і що там усередині. Але їсти вже не було взагалі нічого. Я поповз за тим ящиком, притягнув його, відкриваємо – а там вафлі. У нас із хлопцями було справжнє свято. Ми їх нюхали, їли маленькими шматочками, смакували кожну крихту».
«Мужні» звітують: передача екофло.
Їхній робочий день не має графіка. Зранку – посилки, сортування допомоги, збори. Увечері – дзвінки військовим і координація з іншими волонтерами.
– Іноді хочеться все кинути, відпочити. Але потім приходить повідомлення від хлопців: «Допоможіть». І ти просто не можеш відмовити.
Найбільше Дарина хвилюється, коли військові довго не виходять на зв’язок.
– Якщо когось не чую кілька днів, пишу: «Я не зрозуміла». А вони просто відповідають: «+». І тоді вже можна видихнути.
Передача «Чуйок» для виявлення fpv-дронів
Коли військові повертаються з позицій, часто телефонують саме «феям». Можуть навіть о другій ночі подзвонити й кричати: «Феюшки, ми вийшли!» І це найбільша радість.
Дарина часто возить допомогу хлопцям на прикордоння. Після поїздок день спить, день плаче. Але опускати руки не можна: «Якщо не допомагати, – ворог буде тут». Її рятують «феюшки». Дарина каже:
– Виходжу, а Петрівна вже приготувала мою улюблену гарбузову кашу, якою я рятуюся.
Попри втому, вигорання й постійний страх за тих, хто на фронті, вони щодня повертаються до своєї маленької альтанки. Там знову сушаться овочі, пакуються коробки й лунає звичне між усіма «цьом-цьом». Бо для когось на передовій ці коробки – не просто допомога. Це нагадування, що вдома на них чекають.
Юлія ЛАЗОРЕНКО
– у рамках проєкту Сумського прес-клубу та кафедри журналістики і філології СумДУ «Герої мого часу»
На заголовковому фото: Передача «Чуйок» для виявлення fpv-дронів
