Сумський прес-клуб вітає редакцію з черговим днем народження і сподівається привітати колег і з 150-річчям!
Газеті – 105 років. Не будемо оцінювати довжину цієї дороги, бо це – багато. Принаймні на території нинішньої Сумщини більше не прожило жодне мас-медіа. Звичайно, у ті свої перші дні газета називалася інакше. З 11 червня 1917 року почали виходити «Известия» – «орган Ахтырского Совета рабочих, крестьянских и солдатских депутатов». Потім було ще немало перейменувань, видання переходило від влади до влади, відповідаючи революційній чи політичній кон’юнктурі. Краєзнавці пригадують: десь у 1921-1923 роках це був «Голос незаможника», орган Охтирського повіткому КПбУ, повітвиконкому та урадпрому.
В 1924-1925 роки існував «Единый сельхозналог» – як стіннівка агітпропу Охтирського окрпарткому та окрвиконкому. Як районна стіннівка у 1925 році виходила й «Охтирщина», орган Райкому КПбУ, Райвиконкому й Райсекретаріату ХОРПС.
Потім зʹявилося «Радянське око» – орган Охтирського Райвиконкому, Райпарткому та Райпрофсекретаріату. Видання виходило 1 та 14 числа щомісяця протягом 1925-1926 років.
У1927-1929 роках «око» перетворилося на «голос»: видання «Голос має» було органом Охтирського райкому КПбУ, райвиконкому та кооперативних організацій.
Уже не як стіннівку, а як повноцінну газету Охтирський РККПбУ та райвиконком протягом цілих 10 років (1930-1940) видавав «Соціалістичну перебудову» (так-так, перебудови були і в ті часи, це не надбання свіжого в памʹяті Горбачова!)
На час фашистської окупації видання було припинене. А от по закінченню війни газета міської та районної влади відновилася під назвою «Прапор перемоги».
Коли настала незалежність, містяни порушували питання про перейменування газети. Навіть конкурс на нову назву було оголошено. Проте «перемогла думка ветеранів війни та праці, пройнятих ще радянським духом», – написав свого часу «Охтирський портал», тож стара назва залишилася.
Тепер чи може виходити в славній Охтирці газета з іншою назвою? Напевне, що ні, бо Охтирка для всієї України, навіть світу, – це символ незламності та перемоги.
Під час спроб знищити місто, до яких постійно вдавалися російські неофашисти, снаряди та бомби не оминули й редакції. «Наше приміщення постраждало, повибивало вибуховою хвилею двері та вікна. Я, коли вже зʼявилася така можливість, прийшов у кабінет забрати техніку, то у приміщенні було мінус 10», – розповідав редактор газети Борис Чикало.
Хочеться вірити, що найскладніші часи для редакції минули. Цього бажаємо в день народження колегам і їх читачам.
