Рано чи пізно закінчиться війна. Але проблеми, які вона принесла і ще принесе, варто усвідомлювати вже зараз і працювати на випередження. Однією з таких стане – працевлаштування ветеранів.
Перший діалог
Чи не вперше за останній час саме місцева влада Сумщини виступила ініціатором публічного діалогу на тему, означену як “Повернення ветерана на робоче місце”. Втім, представники бізнесу і громадських організацій не проявили належного інтересу до теми. Зрештою, їх можна зрозуміти, адже з кадровими проблемами бізнес стикається тут і зараз і механізмів їх вирішення вони не мають. А громадські організації зараз більше націлені на конкретну допомогу військовим, членам їх родин, внутрішньо переміщеним особам. Військові ж, як виявилось до публічності не готові. Принаймні на зустрічі їх не було.
Заступник міністра у справах ветеранів України Максим Кушнір повідомив, що після перемоги в Україні буде 5-6 млн ветеранів війни та членів їхніх родин, а це кожен шостий українець.
– Одним із ключових викликів сьогодення є вибудова системної державної політики реінтеграції ветеранів до цивільного життя. Це і медична, і психологічна реабілітації, забезпечення житлом, освіта, працевлаштування та розвиток ветеранського бізнесу, – зазначає Максим Кушнір.
– Суспільство не знатиме, що робити з ветеранами, бо це будуть не ветерани 60+, як ми звикли довгі роки вважати, а хлопці після 18-ти. На кожну вакансію буде 15-20 відсотків ветеранів, – говорить Алла Лежненко, виконавча директорка Сумського обласного об’єднання організацій роботодавців.
Що з робочими місцями
Ще до війни Сумщина була у «хвості» областей за рівнем заробітної плати, а, відповідно, й цікавих для людей вакансій. Нині 20-25% підприємств Сумщини релокувалися і навряд чи повернуться. Частина великих підприємств під санкціями або давно не працюють, залишилися 3-5 підприємств з невеликими колективами. Грантів на розширення бізнесу немає, а кредити держава пропонує на дуже важких умовах.
– У нашій області, яка має найдовший кордон з Росією, в найближчі 5 років про інвестиції навіть мріяти не варто. А бізнес втрачає через відсутність інвестора. Звісно, до нас будуть приїжджати, пропонувати благодійну допомогу, гранти, навчати, але це зовсім інше”, – говорить Алла Лежненко.
В аграрному бізнесі також скорочення, рентабельність відчутно знизилась. Частина плодючих земель замінована, на ній будують фортифікації. Оборотних коштів не вистачає, бізнеси зараз виживають лише способом кооперації: об’єднуються логістикою, матеріалами тощо.
Для працевлаштування залишаються переважно підприємства послуг, торгівлі, харчування, сфери побуту. Там ситуація з робочими місцями інша, бо основна маса спеціалістів виїхали в Європу. Але й заробітна плата там далека від конкурентної.
Страхи роботодавців
Звичайно, вже є певні програми від Державної служби зайнятості, які допоможуть працевлаштуватися, але варто розуміти, що значна частина ветеранів не зможуть відразу стати до роботи, їм потрібна буде реабілітація, лікування. Не всі зможуть повернутися на свої попереднє робоче місце: хто елементарно не захоче, а хто через здоров’я – не зможе.
Зрозуміло, що ветерани матимуть певні пільги і не кожен роботодавець до цього готовий. Потрібні будуть державні програми, які заохочували б роботодавців наймати ветеранів.
Ще одне побоювання роботодавців пов’язане зі страхом зіштовхнутися з новими ризиками: це і психоемоційні стани ветеранів, які можуть породжувати конфлікти у колективі, і додаткові фінансові зобовʼязання, щодо забезпечення соціального захисту ветеранів, які держава може покласти на роботодавців. Адже ми розуміємо, що наша економіка, яка і нині знаходиться не в кращому стані, не зможе забезпечити всіх громадян України тим пакетом соціального захисту, до якого ми звикли. Ще один страх роботодавців – це відповідальність за звільнення працівника зі статусом ветерана. Її немає, але хто знає, як буде далі?
За інформацією Координаційного центру з психічного здоров’я, у зоні бойових дій 95% осіб переживають жахливі події, а майже кожен четвертий учасник бойових дій за відсутності будь-яких фізичних ушкоджень має ментальні розлади, тобто отримує психотравму, а серед поранених та осіб з інвалідністю – кожен третій.
Дослідження також показують: більшість ветеранів мають чітку громадянську позицію, та загострене відчуття соціальної справедливості, вони менш ініціативні, бо звикли до чітких наказів – в окремих ситуаціях це призводить до непорозумінь з роботодавцями.
Тобто роботодавці усвідомлюють з якими питаннями вони можуть (саме можуть, адже мова йде по про усвідомлення можливих проблем) зіштовхнутися.
А що ж ветерани?
Ось кілька їх історій, зібраних шляхом опитування серед знайомих воїнів.
Віктор, який нині на ротації не впевнений, що хоче повертатися на колишнє місце роботи. Його колеги, якось коли він був у відпустці іронічно запитали: «Ну що, продовжуєш заробляти?». От саме такого питання від колег не очікував почути. Тим більше, що на початку війни вони його підтримували, збирали кошти на певні потреби. Але у селищі, де він проживає є проблеми з робочими місцями. Тому нині для себе розглядає можливість змінити не тільки роботу, а й місце проживання.
Денис, який був доволі успішним айтівцем у мирному житті нині такий же успішний і вже професійний воїн сил ППО. Керівництво його цінує, мало того, спонукає до розвитку саме в цій сфері. Але сам воїн категорично не налаштований продовжувати свій шлях військового.
– Я все своє свідоме життя працював на результат. Я не розумію навіщо працювати з 8 до 17, якщо це не дає результату. Говорю це з досвіду саме роботи в штабі. На позиціях – там інша ситуація, інші правила. Так, вони теж не досконалі, а подекуди й дурні… Але війна, і я це розумію, і усвідомлюю. А от штабна бюрократія – це для мене занадто. Тому я військовий виключно ситуативно. Я не зможу працювати у бюрократичній машині. Зрештою, я не з тих, для кого війна – це можливість покращити матеріальне становище. У мене був вищий заробіток і головне – коефіцієнт корисної дії в тому числі і для України, адже я платив значні податки.
Олег вважає, що війна стала для нього певним порятунком.
– Саме напередодні війни я перегорів на роботі. Мені не хотілось нічого робити і я не знав куди себе подіти. З перших днів пішов захищати Україну, адже крім родини, мене більше ніщо не стримувало. Тут я бачу що корисний своїй країні, займаюсь тим, що можу і, як виявилось, вмію. Не виключаю, що на пенсію піду вже як військовий. Але це ще не остаточне рішення.
Діалог без стереотипів
Навіть цей перший публічний діалог показав, що суспільство вже ставиться до ветеранів з певними пересторогами і стереотипами. Ще не зіткнувшись з проблемами, роботодавці вже їх яскраво уявляють.
– Стереотипи можуть поглиблювати конфлікти між різними групами, оскільки часто створюють уявлення про інших як “чужих” або “ворогів”. Можуть спотворювати сприйняття реальності та призводити до ігнорування або відкидання інформації, яка не підтверджує стереотип. Варто усвідомити, що стереотипи існують та впливають на наше ставлення до інших, – застерігає Тетяна Дурнєва, голова правління ГО «Громадський Холдинг «ГРУПА ВПЛИВУ».
– Нині як ніколи нам потрібно вчитися бачити в людині особистість та Індивідуальність. Збирайте більше інформації, шукайте альтернативні джерела, відкрито спілкуйтеся з представниками різних груп, щоб отримати дійсно об’єктивне уявлення про ситуацію. Під час діалогів можемо позбутися стереотипів, коли побачимо людину, її інтереси та потреби, радить Наталя Кертичак, членкиня правління Фонду «Освіта для демократії».
Позитивні кроки й приклади
З минулого року держава почала компенсувати витрати на облаштування робочого місця для осіб першої і другої групи інвалідності, на це виділяється 106,5 тисяч грн і 71 тисяч грн відповідно.
За словами начальника відділу рекрутингу Сумського обласного центру зайнятості Романа КУЛЬГОВА, до кінця 2024 року для ветеранів діє Урядова програма Є-робота, яка пропонує гранти від 250 тисяч до 1 000 000 гривень на створення та розвиток власного бізнесу. Окрім того, другий з подружжя захисника може отримати ще 500 тисяч на розвиток родинного бізнесу. Звісно, ці гроші накладають певну відповідальність, одна з них – працевлаштування найманих працівників. Тому охочих брати гроші поки не дуже багато, за рік дії програми на Сумщині поки 14 УБД, з них 5 – одні з подружжя, та все ж позитивні та успішні приклади створення власної справи в Сумах вже є, розповідає:
– Є певні механізми роботи служби зайнятості, які допомагають частині учасників бойових дій перенавчитися, якщо в них є та професія, яка їх не влаштовувала, отримати професію, що має попит коштом Фонду загальнообов’язкового соціального страхування, або отримати додаткову професію чи ваучер – це також механізм отримання другої вищої освіти відповідного профілю, – зазначив Роман Кульгов. – Однак, одним із дієвих методів допомоги – це надання грантів на створення або розвиток власного бізнесу для учасників бойових дій, одного із подружжя учасника бойових дій та для осіб з інвалідністю».
За державними грантами для ветеранів У Сумах вже успішно працюють барбершоп, ресторан, пекарня, заклади торгівлі, швейне ательє, виробництво олії з соняшника тощо. Крім гранту для ветеранів, який дається лише один раз, ветерани можуть подавати заявки на гранти як фізична особа, ВПО, отримати міжнародні гранти, що дозволяє розвивати й розширювати свій бізнес.
Головне у цьому питанні – ветеранам не замкнутися в собі сам на сам зі своїми проблемами, а суспільству не затаврувати ветеранів надуманими стереотипами. Інакше у нас не буде діалогу, а значить не буде й розвитку.
Світлана ШОВКОПЛЯС
