Вероніка Шевич, учениця Комунального закладу Сумської обласної ради «Сумська обласна гімназія для талановитих та творчо обдарованих дітей» написала свій матеріал для журналу «Кебета» до рубрики «РізНАука». І стала безсумнівною переможницею номінації «Кращий матеріал, спрямований на популяризацію української мови як чинника національної ідентичності, безпеки, конкурентоспроможності». Найбільше балів ця публікація набрала й у номінації «Кращий автор шкільного видання», тож 15-літня гімназистка здобула першість у двох номінаціях.
Скільки разів ми чули вираз «жива мова»? Безліч, правда? Цей вираз вживається так часто, що став кліше, а, отже, втратив первинний сенс, кольори, та й саме життя… Але що означає – жива? Все живе, згідно з визначенням, росте й розвивається, живиться (запозичує слова) і розмножується. Останнє, мабуть, про те, що у дійсно живій мові постійно відбувається словотворення. Особливо в такі часи, як зараз, коли мова теж бореться за життя.
Мова – один із чинників та прикладів самоідентифікації нації, вона одночасно і об’єднує людей, які говорять і розуміють один одного краще, ніж інші, і відокремлює від інших народів. Мова є обличчям нації, дзеркалом її історичних, етнічних, психологічних і духовних перипетій. Вона розвивається разом із народом та разом із ним реагує на нові події, наповнюється новими словами, виразами, прислів’ями, і саме така еволюція відрізняє її від мертвих мов.
Мова є також способом вираження своєї думки, однією з ознак, за якою людина ідентифікує себе як окрему особистість, що має власну точку сприйняття світу, має право її дотримуватись та розвивати разом із іншими думками. Усвідомлюючи риси своєї інакшості, не піддаючись маніпуляціям ззовні щодо їх нівелювання і не зазіхаючи на простір інших, людина здобуває почуття власної гідності, що допомагає їй краще розуміти своє місце в світі та цінність своєї особистостя й життя загалом.
Мова-зомбі
Так, мова важлива, і вона розвивається. Або ж – деградує. І це зовсім не стосується поняття «мертва мова», тобто мова, яка зникла разом із народом-носієм або існує без нього у розчленованому й муміфікованому вигляді, як-от латина. ХХ століття, століття пропаганди, стало часом появи особливого типу мови – мови-зомбі. З’являється вона тоді, коли хтось зазіхає на світове панування, намагаючись встановити тоталітарний режим. Для цього використовується метод спрощення – орвелівсьа новомова.
Термін «орвеліанство» зараз широко застосовується у політичній пресі, зокрема, коли це стосується обмежень на інакодумство в країні потужної пропаганди та жорстких рамок «потрібного» способу розвитку думки, який вигідний тій чи іншій ідеології. Походить слово від імені автора роману «1984», де описувався такий політичний режим. Цікавою є одна деталь у сюжеті – спеціальний, штучно створений, словник, «новояз» або ж «новомова», яким і лише ним можна користуватися при спілкуванні. Ця мова створювалась владою на основі англійської, якою користувалися раніше, але викидаючи «шкідливі» слова. Схема досить проста. Наприклад, для означення червоного кольору є базове слово «червоний». Назви інших відтінків штучно викорінюються з мови, забороняють. Натомість застосовуються універсальні слова «більше» і «менше»: «малочервоний» і «більшечервоний». Здавалося б, до чого тут колір? Як річ не назви, кольору вона не змінить, а від якогось іншого способу висловлення людина навряд чи піде проти владного режиму. Але, втім, уявіть: вождь сказав, що квітка червона, частина підданців каже, що це бордовий, частина – пурпуровий, художники кажуть, що це гранатовий, хтось – вишневий. Тобто вже створюються думки, відмінні від «єдино правильної», створюється шкідливе, на думку влади, інакомислення. А якщо допустити його на такому мікрорівні, то є ризик, що ця насінина сумніву проросте і в інші галузі, і дасть плоди.
Тепер, називаючи все словами, якими говорять й інші люди, і влада, людина й думати буде однаково з іншими – так, як їй скажуть. Таким чином, відсікаючи інакодумство у вигляді синонімів, відбираючи мову, влада також забирає і самоідентифікацію, почуття цінності власної думки та її вираження. Це потрібно насамперед для того, щоб люди думали однаково, мали чітко окреслені емоції й вважали все, що виходить за межі цих правил, ворожим, чужим, протиправним. ЧИМ БАГАТША ВАША МОВА, ТИМ СКЛАДНІШЕ ВАМИ МАНІПУЛЮВАТИ.
Таким чином, за допомогою мови та мовлення будується і спосіб нашого мислення, наше усвідомлення індивідуальності та окремості, і чим більше слів, тим ми… живіші й незалежніші.
Новонароджені слова
На самому початку існування людство ще не мало достатньо широкого словникового запасу, а зіштовхуватись доводилося з багатьма явищами та ситуаціями. Природні катастрофи, потреба їжі, напад сусіднього племені, нова комфортна печера неподалік, якийсь новий і страшенно небезпечний звір, з яким довелося битись, – усе це потребувало опису, щоб підтримувати зв’язок з одноплемінниками. Так з’явилася потреба в нових назвах. Ось так повільно, тисячоліттями, вплітаючи все нові і нові ниточки-слова, і з’являлися мови, по-своєму унікальні через розмаїття обставин і середовищ, із якими довелося зіштовхуватися кожному народу.
Людство не перестало стикатись із новими обставинами, що не підлягають попередньому опису відомими словами. Але, використовуючи мову-зомбі, тобто збіднюючи існуючу, ми стаємо слабшими та менш пристосованими до зміни обставин, особливо, якщо вони надзвичайні. Саме тому орвелівська мова – то шлях у нікуди, то самозакохане марення тоталітаризму. Супроти нього – свобода вираження й свобода мови, яка пручається й відстоює своє право на життя, утворюючи нові слова. Створюють їх не спеціалісти, а звичайний народ, військові, артисти, політики – загалом, усі, хто цією мовою розмовляє. Слова можуть мати багато варіантів і різне походження – скорочення довгих чи складних назв, їх «перекручення» (тобто заміна певних літер схожими, додавання суфіксів чи префіксів), у хід йдуть навіть прізвища відомих людей чи політиків або топографічні назви. Ще одним джерелом для мовного мистецтва та лінгвістичних фантазій є нові приказки та прислів’я – у них передаються власне асоціації певних ситуацій чи обставин із емоціями та подальшими подіями.
Особливо плідним є і сьогодення. Народ та мова швидко реагують на останні події, створюючи нові «терміни» для їх опису. Наразі навіть існує проєкт зі збору нових слів #словниквійни, заснований поетом та перекладачем Остапом Сливинським, створені також картки «Словника сучасної української мови» з кумедними та цікавими словами.
Ось деякі з них:
Макронити – робити дуже стурбований вигляд щодо певної ситуації, усім це показувати, але нічого не робити по суті. Пов’язане з прізвищем чинного президента Франції Емануеля Макрона.
Чорнобаїти – постійно робити одне і те ж саме, не отримуючи певного результату та дуже страждати через це. Пов’язане з селом Чорнобаївкою на Херсонщині, де росіяни постійно зазнають розгрому.
А ось і прислів’я: завести трактор – видати найнеочікуваніший аргумент у будь-якому діалозі; застосування засобів для боротьби, яких ніхто не очікує. Пов’язане з масою випадків участі фермерів та селян у боротьбі проти російських солдат і окупації, викрадення танків тракторами.
Затридні – поставити собі нереалістичні плани та щиро вірити у їх успіх. Пов’язане з планами рф щодо бліц-кригу та їх невдачею.
Арестовлення – заспокійливе повідомлення. Пов’язане з іменем Олексія Арестовича, організатора психологічних семінарів і тренінгів та благодійного фонду для психологічної підтримки учасників АТО.
Мамкувати – не виконувати простих дій задля збереження власного життя. Слово з’явилося після реакцій багатьох батьків на тривоги та евакуації.
Натівець – людина, яка не дотримується своїх обіцянок. Пов’язане з військово-політичним союзом НАТО.
Дебахнулько – людина, яка через свій інтерес та стурбованість може причинити дуже багато шкоди. Буквально походить від «Де бахнуло?», запитання, яке часто задається в чатах соцмереж відразу після атаки російськими військовими місцевості, яке може накликати небезпеку через загрозу перегляду ворогами груп і подальшого коригування атак.
Цікавими також є способи присвоєння назв російським солдатам, наприклад «орки», «росня», «рашисти», «свинособаки».
Як створюються ці слова? По різному. Від себе можу сказати: за принципом «Ой, вихопилося!» Справа в тому, що я теж абсолютно випадково взяла участь у проєкті #словниквійни, куди вчитель гімназії Ганна Євгенівна Шевченко надіслала фрагмент нашого листування, у якому народилося це слово. Втім, думаю, навіть якби я не була першою, воно б обов´язково виникло й самостійно, адже, як кажуть, стрибнуло з язика. Просто словосполучення «повітряна тривога» звучить аж занадто довго для тих декількох хвилин, що ми витрачаємо на одягання-взування-впідвалспускання, тому виникла потреба коротшого слова. «Повітрянка» – якось у мене ненароком вихопилось, і я стала його використовувати, а згодом слово підхопило й моє оточення. До речі, чимось схоже на назву хвороби «вітрянка», або ж «лихоманка». Іншим словом, яке я почала використовувати ще до 24 лютого, стало «тривожка», тобто скорочена версія «тривожної торбинки». Втім, іноді так можна назвати і наш стан під час повітрянки. Згодом цим словом через месенджери «заразились» і мої друзі. Чи буде це слово існувати й далі? Я цього не хочу, адже краще б воно й не народжувалося. Але ж поява спричинена явищем, яке до того у моєму житті й моїй мові не існувало! Тож хай краще множаться гарні слова й свідчать про те, що наша мова жива й квітуча. Не бійтесь словотворити!
Вероніка ШЕВИЧ,
учениця Сумської обласної гімназії для талановитих та творчо обдарованих дітей,
Конкурс шкільних видань та юних авторів є складовою частиною фестивалю «Медіасвіт веде у всесвіт», організованого кафедрою журналістики та філології Сумського державного університету в партнерстві з громадською організацією «Сумський прес-клуб» за підтримки Департаменту освіти і науки Сумської обласної державної адміністрації та Сумської обласної організації Національної спілки журналістів України.
