Щовівторка на кафедрі журналістики та філології Сумського державного університету відбуваються зустрічі в межах проєкту «стуДІЯ ПРОФІ». Цього разу гостею стала американська письменниця, журналістка та документалістка Заріна Забріскі.
Її професійний шлях – від художньої літератури до воєнної журналістики. На початку повномасштабного вторгнення вона розглядала можливість приєднання до інтернаціонального легіону, однак зрештою вирішила, що як журналістка зможе принести більше користі. Зосередившись на Херсоні –місті, яке щодня перебуває під обстрілами, – вона взяла на себе роль голосу регіону для іноземної аудиторії.
ПРО СТВОРЕННЯ ДОКУМЕНТАЛЬНОГО ФІЛЬМУ
Назва документальної стрічки «Херсон: сафарі на людей» з’явилася не як редакційний задум. Цю фразу сказала місцева жителька, описуючи атаки російських дронів на цивільних.
Головна ідея стрічки – показати щоденність воєнних злочинів росіян і необхідність міжнародної реакції. Втім, донести масштаби терору до західної аудиторії виявилося складно. За словами журналістки, іноземні редактори спершу не вірили у задокументовані факти.
«Це можна зрозуміти. Це, по суті, психологічний захист, тому що феномен такий страшний… Якщо ти повіриш, що одна людина може таке робити з іншою людиною, тобі потрібно переглянути всю свою життєву філософію».
Їй знадобилося три місяці кропіткої роботи та збору доказів, щоб іноземні видання наважилися оприлюднити ці матеріали.
Наскрізним образом стрічки стала херсонська викладачка танців. Зйомки проходили в екстремальних умовах: дівчина танцювала, поки знімальна група ховалася від дронів, а поруч горіла автівка. Іноземців ці кадри шокують, але для Заріни це і є суть України – гарна, незламна дівчина, яка танцює попри все.
ПРОФЕСІЙНІ ВИКЛИКИ ТА ПІДТРИМКА
Початок роботи над фільмом супроводжувався й юридичними труднощами. Через відсутність контрактів із командою виник конфлікт щодо авторства та концепції. Цей досвід став професійним уроком: усі домовленості мають бути оформлені юридично, бо потім можуть бути неприємності.
Фільм був малобюджетний, знятий за підтримки донорки із Сан-Франциско, чия тітка народилася в Херсоні. Фінансування другої частини, над якою зараз працює творча група Заріни, з’явилося після показу стрічки в уряді США – інвестор запропонував продовжити проєкт.
РОБОТА НА МЕЖІ РИЗИКУ: БЕЗПЕКА І ФІЗИЧНА ВИТРИВАЛІСТЬ
Воєнна журналістика – це постійний баланс між правилами та реальними загрозами. За законом журналісти зобов’язані працювати в шоломі та бронежилеті. Проте в умовах полювання дронів екіпірована людина стає помітнішою мішенню. «Якщо тебе побачить російський пілот, він тебе вб’є», – зазначає Заріна.
Базові правила роботи в зоні бойових дій: «Ти завжди повинен мати з собою турнікет і аптечку, тому що кожну хвилину можуть поранити тебе, а можуть поранити когось біля тебе».
Окремий аспект – фізична підготовка. Витривалість стає не менш важливою, ніж професійні навички. «Потрібно робити йогу, піднімати гирі, бігати, дихати, – радить журналістка. – Якщо б я не займалася спортом, я б тут не стояла зараз перед вами».
Умови роботи часто далекі від комфортних: доводиться продумувати кожну деталь, завжди мати із собою запас води та їжі. Бути готовим до того, що доведеться спати в землянці з десятьма чоловіками та ходити до туалету просто в лісі.
ЕТИКА ПОНАД УСЕ: БЕЗПЕКА ГЕРОЇВ І ДОВІРА
У центрі роботи журналістки – люди, які погоджуються говорити. «Для мене завжди перша мета це безпека тих, з ким я працюю». Якщо існує навіть мінімальний ризик для героя матеріалу, публікацію варто відкласти або скасувати. Водночас, за словами Заріни, українці відкриті до співпраці, якщо відчувають емпатію та щирість намірів.
ВІД ОДНОГО ФІЛЬМУ – ДО ДОКУМЕНТАЛЬНОЇ ТРИЛОГІЇ: ЩО ДАЛІ?
На досягнутому режисерка не зупиняється. Під час зустрічі Заріна ексклюзивно анонсувала свій наступний проєкт. Як виявилося, «Херсон: сафарі на людей» – це лише перша частина майбутньої документальної трилогії.
«Я зараз живу цим фільмом, це для мене важливий проєкт», – ділиться авторка. Необхідність продовжувати роботу стала очевидною, коли після завершення зйомок першої частини терор міста не припинився, а лінія розмежування (так звана «кіл зона») почала підсуватися ще ближче до цивільних кварталів.
Наступна стрічка також буде присвячена херсонцям, але матиме іншу структуру. За словами Заріни, фільм занурить глядача в глибоку історію та археологію міста – від часів скіфів, сарматів та амазонок до потужного сучасного мистецького життя, яке триває попри щоденні вибухи. Лінія фронту поступово наближається до центру Херсона, однак журналістка не планує залишати місто.
Попри щоденну роботу в зоні ризику, вона зберігає й плани на мирне майбутнє – мріє поїхати до Австралії досліджувати фольклор аборигенів.
«Виступ Заріни Забріскі був надзвичайно цінним і надихаючим. Мене вразило, як реальні воєнні репортажі перетворюються на документальний фільм. Це не лише техніка, а глибоке занурення в історії людей і відповідальність за правду. Її розповідь допомогла краще зрозуміти, з якими викликами стикаються репортери та режисери в умовах ризику, і чому важливо зберігати людяність і точність в кожному кадрі», – прокоментувала третьокурсниця Анастасія Баштова.
Досвід Заріни Забріскі демонструє, як воєнний репортаж може трансформуватися в документальне кіно. Це шлях від фіксації фактів до глибшого осмислення реальності – через етику, монтаж, візуальні образи та відповідальність перед героями й аудиторією.
Американська журналістка приїхала до Херсону аби фіксувати події, але закохалась у це місто, і вже не хоче їхати. Попри складну ситуацію, вона залишається і продовжу свою справу: показувати іноземній спільноті, що росіяни щодня роблять військові злочини на території Україні.
Катерина НІЛОВА
Заголовкове фото – https://vgoru.org/storage/90260/conversions/Zarina-Zabriski-original.webp
