У Липоводолинській громаді Сумської області, ближче до межі з Полтавщиною, працює невеличкий редакційний колектив, який видає газету «Наш край», наповнює сайт «Липова Долина.NEWS» і сторінку в Фейсбук. До речі, газета видається з 1932 року, тож попереднє покоління журналістів вже мало досвід роботи під час війни. Нинішнє покоління отримує свій гіркий досвід. Про роботу редакції в умовах війни, про проблеми та їх вирішення говоримо з головною редакторкою Наталією Шутько.
– Пані Наталю, як велика війна позначилася на безпекових умовах роботи працівників редакції? Чи відбулися зміни у творчому колективі, менеджменті ЗМІ після 24 лютого 2022 року і як вони вплинули на роботу медіа?
– Повномасштабна війна внесла корективи в роботу редакції, але аж ніяк не завадила її працівникам виконувати свої посадові обов’язки.
Попри те, що значна частина Сумщини з перших днів вторгнення росії в Україну була окупована, а неподалік Липоводолинської і Синівської громад їздили ворожі танки, журналісти «Нашого краю» ні на день не припиняли роботу. Спочатку протягом місяця через сторінку у фейсбуці інформували населення про перебіг подій; про те, в яких магазинах є в наявності хліб, де безплатно роздають молоко тощо. І вже в березні 2022-го, в день 90-річчя «Нашого краю» відновили вихід друкованої версії видання. 
На той час «Укрпошта» не доставляла періодику, не працювала наша друкарня в Харкові. Та ми знайшли можливість надрукувати нашу газету та передати її передплатникам.
Цей важкий час ми запам’ятаємо назавжди: як ми втрьох у редакції сортували газети, передавали їх через старост у кожне село; як наші руки були чорними від друкарської фарби…
Шкода, але з початку повномасштабного вторгнення кількість працівників редакції змінилася. Нині нас троє – редакторка, кореспондентка й бухгалтерка. Одна журналістка пенсійного віку пішла на заслужений відпочинок, а нових працівників взяти на роботу немає можливості.
Редакція газети “Наш край” (зліва направо): журналістка Юлія Міщенко, редакторка Наталія Шутько та бухгалтерка Людмила Вертій.
Зменшилися доходи від реклами, підтримки з бюджету громад теж не маємо, тож так і виживаємо. Прикро й те, що дещо зменшився тираж газети. Цьому сприяє, щонайперше, поштова реформа. Та працівники редакції не опускають руки, шукають інші джерела фінансування, в першу чергу за рахунок грантових коштів.
Попри те, що в нашій редакції лише дві творчі працівниці – редакторка, яка ще й газету верстає та вирішує купу виробничих питань, й журналістка, на плечі якої лягає значне навантаження з підготовки матеріалів, окрім випуску газети, ведення сайту та сторінки у Фейсбуці, ми з перших днів війни займаємося ще видавничою діяльністю: видали збірку поезії місцевих поетів «Мелодії липового цвіту». Також, завдяки фінансовій підтримці проєкту «Менторинговий курс інституційного розвитку локальних медіа Житомирської, Сумської та Чернігівської областей «ЗМІ нових громад», влітку 2022 року видали книгу про захисників-земляків «Війна й долі». Це – перше на Сумщині видання про події повномасштабної війни в Україні. Книга нарисів отримала Спеціальну відзнаку Національної спілки журналістів України. Цю книгу подарували її Героям, а також усім бібліотекам Липоводолинської й Синівської громад.
Нині продовжуємо роботу в цьому напрямку. Зокрема, протягом літа минулого року коштом редакції видавали спецвипуск газети «Разом до Перемоги», який передавали у військові частини, де воюють земляки, у бібліотечні заклади.
Пів року, з вересня 2023 року по лютий 2024 року, в рамках одного з проєктів видали та безкоштовно розповсюджували близько 8 тисяч примірників газети «Наш край».
– Який новий досвід журналістської роботи ваші працівники здобули під час війни і готові поділитися ним із колегами?
– Ми навчилися й далі вчимося шукати кошти на випуск газети, на заробітні плати працівникам редакції. Місцева влада не укладає з нами договори на висвітлення своєї діяльності, зникли з інформаційного поля і так звані «великі» рекламодавці (агрохолдинги, підприємства тощо). Єдине додаткове джерело фінансування редакції – грантові кошти. Подаємося до участі у різних проєктах, щоб залучити додаткове фінансування. Не завжди виходить, але ми ніколи не опускаємо руки. Буває, що в місяць подаємо по кілька проєктних пропозицій, та марно. Втім, радимо й нашим колегам залучати грантові кошти. Зрештою, на кілька відмов завжди буде й позитивна відповідь.
– Чи можете поділитися позитивним досвідом посилення взаємодії з аудиторією, спільнотами місцевих громад та їх керівництвом?
– Ми маємо досвід успішної реалізації проєктів, які були покликані порушувати важливі проблеми й допомагали вирішувати їх у Липоводолинській і Синівській громадах.
Зокрема, працювали над покращенням роботи пересувних поштових відділень «Укрпошти» у віддалених населених пунктах. Внаслідок наших публікацій у Роменській ЦРЛ запровадили можливості запису на безкоштовні обстеження за телефоном. Аналізували бюджети громад і декларації чиновників, чим, сподіваємося, спонукали владу до більш прозорого формування місцевих кошторисів. Роз’яснювали читачам окремі важливі теми та допомагали людям розібратися в них, отримати алгоритм дій у різних проблемних ситуаціях тощо.
Завдяки участі в проєктах ми значно поліпшили свої кількісні показники в соцмережах, зокрема збільшилася аудиторія Фейсбуку з 3,5 тисячі осіб до 5,8 тисячі. Також зросла кількість переглядів публікацій.
Ми готові й надалі порушувати актуальні питання і спільно з громадами допомагати їх вирішувати.
– Чи змінилася під час війни тематика вашого медіа? Як саме?
– Звичайно ж змінилася. Зараз ми бачимо нашу головну мету – висвітлювати війну в нашій країні, писати про земляків, які стали на захист країни, про тих героїв, які віддали свої життя за Україну. Ми пишемо про місцевих волонтерів, про внутрішньо переміщених осіб, про ініціативи місцевих жителів із відбудови своїх маленьких сіл тощо. Можна сказати, що маємо в газеті переважно авторські матеріали.
– Назвіть ключові проблеми в діяльності вашого медіа. Чи вдається їх вирішувати і яким чином?
– Серед проблем, як і для більшості медіа, – відсутність державної підтримки медіа, наприклад, на друк газет. Для нашої редакції проблемою є й байдужість місцевої влади до того, щоб разом зберегти єдине друковане видання в громадах.
У тих умовах, що ми працюємо, здається, що друковані медіа потрібні самим працівникам редакцій та їхнім читачам. Та все ж серед головних проблем – неналежна поштова доставка газети передплатникам. Люди звикли, що газета має бути принесена до двора, а в більшості такого немає. Через це ми втрачаємо тираж. У нас в області є редакції, які самі почали доставляти газету своїм передплатникам. Можливо, доведеться переймати їхній досвід. Бо люди, попри розвиток інтернету, все ж чекають на друковану газету. І ми не маємо права їх підвести.
Спілкувалася
Світлана ШОВКОПЛЯС
Матеріал підготовлено в межах субпроєкту «Сприяння обміну досвідом між редакційними колективами та журналістами прикордонної Сумщини в умовах війни», що реалізується ГО «Сумський прес-клуб» за підтримки кафедри журналістики та філології Сумського державного університету в рамках проекту «Посилення стійкості медіа в Україні», що впроваджується Фундацією «Ірондель» (Швейцарія) та IRMI, Інститутом регіональної преси та інформації (Україна). Фінансується Фондом «Швейцарська солідарність» (Swiss Solidarity)».
